В єдності - сила народу

Народний часопис турківщини

ЯКЩО ТИ ЛЮДИНА

Дата: 06.09.2019 Кометарі: 0

Доброго дня, дорога редакція. Пишу цього листа, щоб на папері вилити те, що болить. Може і мені стане легше, і хтось та задумається над прочитаним та зробить певні висновки.

Кожного року, коли починається грибний сезон, ми з чоловіком і дітьми (а тепер уже з онучками) вибираємося в ліс на «тихе полювання». Ліс зустрічає нас неймовірною гамою кольорів, стоголосим співом пташок. Лише зелених відтінків кольорів тут з десяток: від світло-зеленого, зелено-жовтавого, салатового до темно-зеленого, в яких пишаються  собою ялини, смереки, сосни, кущі ялівцю, ліщини, килими трав. А різнобарв’я квітів! А аромат лісу! Це важко описати – цим потрібно насолоджуватися! Ліс живе в переспіві пташок, дзюрчанню коників-стрибунців, невтомному русі працьовитих мурашок. Ліс вирує своїм життям.

Насолодившись першим враженням, поспішаємо на пошуки грибів. Ось недалеко біля берези причаївся красень – красноголовець, як у нас називають –  «червоний», а під самими ногами, з трави,  виглядає рижик, з міцною насиченою оранжевою ніжкою, так і проситься в кошик. А там, під ялинкою, визирає білий гриб-красень. Біжимо, навперейми з онучкою, його вирвати. Але ні, це виявилася грибоподібна сироїжка, а сам гриб хитро у мох заховався, мовляв-пошукай, потрудись. А ось під високими густими смереками родина лисичок причаїлася, хитро позирає: побачимо, чи ні? На схилі видніються зарості ожини, а на них аж чорним полиском виблискують соковиті ягоди, які так і просяться до рота. Як чудово! Як казково!

Та я хочу розповісти вам страшну казку, яка викликає не захоплення, а обурення і біль душі. Так-так, саме біль.

В останні роки зустріч з лісом відбувається не так романтично. Тільки заходиш чи в’їжджаєш в ліс, а там… Я вже не торкаюся глобальної проблеми винищування-вирубування лісів, які щороку лисіють. Я про сміття. Його в лісі цілі купи, звалища. Не знаю, де дивляться лісники? Чи це не входить в їх обов’язки? Люди умудряються навіть відходи будматеріалів (після ремонту в своїх оселях) вивозити, памперси та інший мотлох.

А ось галявина. На ній «культурно» відпочивала компанія. Видно, що вогнище розпалювали, щось смачненьке готували. Що саме – не вгадаю, а от що розпивали – легко впізнати. Тут валяються пляшки на всі смаки: від дорогих марок вина та горілчаних виробів, до дешевих, в картонних коробках. А пива… Тут і «світле», і «темне», і наше, і «чеське», і в пластиковій тарі, і в скляній, і в металевій. І з дітьми відпочивали, про що свідчать залишені упаковки від «Орео», чіпсів, соків «Садочок» та ін. І курили – залишили коробки від недешевих цигарок.

– Бабусю, – питає мене онучка, – чому тут люди не прибрали за собою?

– Може багато випили, та не тямили, що роблять, – відповідаю їй.

– Ой, та тут всі без тямки були, бо по всіх галявинах таке саме!

А й справді: чим дальше в ліс-тим більше… сміття. І не гриби виглядають з-під смерек, а банки-склянки-пакети. Соромно перед онуками. А чи буде їм куди піти по гриби зі своїми дітьми, якщо і далі так буде?

Нещодавно я відпочивала в с.Крижанівка (біля Одеси). Там мою увагу привернули невеликі сміттєві баки з поліетиленовими пакетами всередині та написом ззовні: «Прибери за своєю собакою!», які були встановлені обабіч вулиці, – кожних двісті метрів. Може і нашим охоронцям лісу варто в місцях, де відпочивають такі «культурні» компанії, встановити таблички з написом: «Насмітив-прибери за собою!» Хоч тут так і проситься слово-синонім –  «Насвинив… Будь людиною!». Може хоч діти, прочитавши напис, скажуть: «Мамо, тату, гляньте, що тут пише! Давай приберемо за собою!»

Люди, в пошуках роботи, їдуть за кордон. Разом із заробленими грошима привозять з собою навики чудових євроремонтів, обстановки житла, модного інтер’єру. Може б і совість привезли звідтам, щоб не залишати після себе «візиток» відпочинку. Бо там за таке суворо карають, та і ніхто собі такого не дозволяє.

Ще будучи школяркою, пам’ятаю, нас вчили: «Бережіть ліс!», «Ліс – наше багатство», «Ліс – легені Карпат». А сьогодні, дивлячись на даний стан справ, так і хочеться кричати: «Люди! Ми бідніємо! Наші легені захворіли!»

…Додому ми поверталися з повними кошиками грибів, під щебет пташок та ледь чутний стогін лісу, який плаче-благає про допомогу.

Не знаю, чи буде цей лист надрукований, але дякую за те, що принаймні одна людина його змогла прочитати та розділити зі мною те, що так наболіло.

ЯКЩО ТИ ЛЮДИНА

Якщо ти Людина – будь нею й у лісі.

Поглянь: може пташка сидить на горісі?

А може в кущах причаївся зайчисько?

А може малятко його десь тут, близько?

А ти насмітиш, чи розіб’єш тут пляшку –

Поранить він лапку – буде йому важко.

Не зможе від ворога швидко тікати,

І здобиччю може малесеньке стати…

І ліс не рубай! Все живе хоче жити!

Коріння дерев здатне повінь спинити.

Ліс повен гостинців: грибів і малини,

Суниці, чорниці, ожини, калини.

Ось, бачиш: мурашка хвоїнки збирає,

Пташина дбайливо гніздо прибирає–

То ж й ти прибери за собою, будь ласка,

Бо ти є Людина! А ліс – жива казка!

З повагою –  постійна читачка газети Ніна Прик.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Наша газета у PDF

Турка з висоти пташиного польоту

Шукати на сайті

Архіви