В єдності - сила народу

Народний часопис турківщини

МИСТЕЦТВО РОБИТЬ НАШЕ ЖИТТЯ ПРЕКРАСНИМ, ЗМІСТОВНИМ І ЯСКРАВИМ, вважає методист з музичного жанру Турківського районного Народного дому Анна Ференц

Дата: 25.11.2019 Кометарі: 0

Народилася Анна в Турці, але, будучи ще маленькою, разом з батьками – Євгенією і Юрієм Інденко –  переїхала на постійне проживання на Стрийщину, в с. Кавсько.  Там здібна і талановита дівчина закінчила місцеву дев’ятирічку, а також й музичну школу по класу скрипки. Після школи поступила на навчання у Самбірське училище культури (факультет народної музичної творчості), й одержала диплом з відзнакою. Стати  працівником культури – це був однозначно свідомий вибір дівчини. З того часу, як вперше задумалася над своєю майбутньою професією, іншого варіанту, окрім як пов’язати життя з мистецтвом, музикою, сценою, у неї не було. І доля розпорядилася так, що, після успішного закінчення Самбірського культосвітнього закладу, Анну скеровують на роботу в м. Турка –там, де народилася і де проходила переддипломну практику. Рідний серцю край притягував як магніт – все тут було їй знайоме і дороге, адже часто приїжджала до бабусь та дідусів на відпочинок чи в гості. Деякий період Анна працювала в районному Будинку дитячої та юнацької творчості, згодом, на час декретної відпустки, замінила одну з працівниць районного Народного дому, обійнявши посаду методиста з драматичного жанру, пізніше її перевели на посаду провідного методиста, була художнім керівником РНД, а зараз Анна Ференц – методист з музичного жанру. І кожного разу, йдучи по професійній стежині до самовдосконалення, відчувала і відчуває допомогу і підтримку старших, уже досвідчених колег, які завжди були і є поруч.

– Моя професія не з легких, – зізнається Анна. – Методист – це така специфічна, на мою думку, робота, яка заставляє зі сторони побачити увесь процес і пізніше, вникнувши в нього, допомогти непрофесіоналам, але талановитим простим сільським людям, створити якийсь творчий гурток, колектив, організувати їх і посприяти вийти на сільську, районну чи навіть обласну сцену. Приїжджаючи в той чи інший сільський населений пункт, надаємо методичні рекомендації творчим колективам, окремим солістам, допомагаємо їм в організації концертів. Часто хороші колективи та талановитих виконавців беремо в Турку, вони тут виступають, ще кращих просуваємо далі. Бачачи рівень таланту людини і її бажання розвиватися, починаємо працювати з нею. Так створюємо заміну старшим за віком культпрацівникам, вишукуємо нових, професійних, креативних і обдарованих молодих людей.

 Анна завжди має з ким порадитися, обговорити назрілу проблему, чи навпаки – потішитися успіхом, адже разом з нею в районному Народному домі методистом з фольклору працює чоловік Іван. Також музикант. Талановите подружжя  виховує двох донечок, які закінчили музичну школу по класу скрипки. Старша, Марія, уже студентка, майбутній географ, а Олександра ще школярка.

Щоби мати багатий духовний світ, слід постійно дізнаватися про щось нове, бути у вирі багатьох подій, не соромитися вчитися. До таких людей відноситься й Анна Ференц. У 33 роки, вона, мати двох дітей, поступає у Дрогобицький педагогічний університет  ім. Івана Франка на музично-педагогічний факультет. Продовжує заочно навчатися, здобуваючи професію педагога-музиканта.

– Я вважаю, що вчитися ніколи не пізно, – каже Анна, – Навпаки, коли людина старша, вона починає по-іншому, більш глибше, сприймати науку. Їй все цікаво. А коли ще працюєш за спеціальністю, то добре знаєш, що тобі потрібно. Тоді й більше можеш взяти з цієї освіти.

Окрім методичної роботи, Анна Ференц задіяна у всіх заходах, які відбуваються в царині культури на Турківщині, починаючи від районних свят, присвячених різним історичним датам, і закінчуючи великими фестивалями та всесвітніми бойківськими фестинами і конгресами. Досвіду їй у цьому не позичати, адже  багато років працювала художнім керівником, тож за роботу всіх гуртків, проведення концертів несла особисту відповідальність. Та й, в принципі, робить це й далі – і як ведуча, і як учасник народного фольклорного колективу «Бойківські переспіви», в якому грає на скрипці. До речі, ведучою на всіх заходах Анна Ференц уже 20 років. Пізніше її напарницею стала талановита Надія Донець. З того часу вони вдвох з Надією  зачаровують глядацькі зали своїм акторським, музичним і пісенним мистецтвом.

 Робота Анни Ференц дає їй можливість бувати на кращих сценах України. З народним фольклорним колективом «Бойківські переспіви» та іншими відомими колективами Турківщини  героїня моєї розповіді вже не один раз побувала з виступом у Києві – на сцені Національного центру ділового та культурного співробітництва «Український дім», і на найбільшому концертному майданчику України – палаці «Україна», а також у Львові – на сценах Львівського Національного Академічного театру опери та балету ім. С. Крушельницької та Національного українського драматичного театру ім. Марії Заньковецької, у Донецьку, Харкові, Луцьку, Одесі, декілька концертів було за кордоном – у Республіці Польща. Усього й не перелічити.

– Мені вже виступати на великій сцені зовсім не страшно, – каже Анна Ференц. – Хоча й особливо такого моменту, коли б було боязко виступати перед кимсь, й не пам’ятаю.  Можливо тому, що з самого дитинства я була на сцені – в сільському клубі, в школі, потім в училищі. І вже коли прийшла на роботу, то в мене страху перед великою сценою і не було.

 Анну Ференц усе цікавить. Може грати й у виставах, а зараз вона, за сумісництвом, ще й хореограф. У Будинку дитячої творчості веде чотири танцювальні групи дітей, вчить їх танцювати. І танцюють діти досить непогано.

– Це також дає мені можливість бачити, як розвиваються наші діти у танці. І чим більше вони відвідують гурток, тим краще удосконалюють свої танцювальні навики. У нас багато творчих дітей, лишень можливостей для їх подальшого розвитку, на жаль, мало. Я вважаю, що будь-кого можна навчити і танцювати, і грати на скрипці, і виконувати ту чи іншу роль у виставі, головне, аби було бажання, – каже моя співбесідниця. – Якщо в дитини є бажання, вона приходить, трудиться і показує результат.

Методисти районного Народного дому працюють у тісній співпраці з відділом культури, з районною державною адміністрацією, де їм завжди допоможуть, підтримають їхні ідеї, які разом з керівником відділу Лілією Яворською обговорюють і втілюють в життя. За словами п. Анни, заплановано багато цікавих заходів на наступний рік, а днями як методист РНД разом з вокальним тріо побувала на фестивалі-конкурсі сучасної пісні ім. Ігоря Білозіра на батьківщині відомого композитора, в м. Радехів, де наш колектив був серед призерів конкурсу. Також цих вихідних вона з кращими колективами Турківщини виступала з концертом у м. Стрий, в рамках обласного  етнофестивалю гостинності.

– Нещодавно у відділі культури відбулася нарада. Там ми говорили про намір започаткувати  в районі проведення таких масових кущових заходів як  Свято пляцка або Свято вареника, великодніх та різдвяних ярмарків, які би об’єднали жителів району, гостей, підприємців, митців. Словом, зробити щось таке, щоб можна було запросити на Турківщину туристів, щоби людям було цікаво. Для проведення масових заходів завжди потрібне нормальне технічне оснащення, адже життя йде вперед. З цим у нас проблема. Також головне для проведення концертів – це зал, його у РНД зараз ремонтують. Сподіваємося, що зроблять це чимшвидше, щоб можна було там виступати. Адже в культурно-мистецькому центрі «Україна» чи в дитячій музичній школі інші сцени, пристосовані до їхніх вимог, інші зали, а нам потрібен концертний зал – гарний, затишний, теплий і зручний для виступів. І ще одна з проблем, яка постійно мене непокоїть: наші люди не навчені відвідувати концерти, виставки,  інші культурні заходи, як у селах, так, на жаль, і в Турці. Як на мене, усе мистецтво ділиться на хороше і погане. Сьогодні, на жаль, масова культура спотворила розуміння хорошого і поганого. Людям складно відрізнити справжнє мистецтво від несправжнього, бо в них просто немає часу, щоб розібратися в цьому. Зараз люди менше цікавляться книгами, кіно, живописом, музикою, бо вони просто виживають в нинішніх умовах і думають про зовсім інші речі, побутові. А мистецтво робить наше життя прекрасним, змістовним і яскравим. Хоча ми й так, незважаючи на те, що в Україні йде війна, стараємося розвивати бойківську культуру, показувати гостям чи молоді наші традиції, обряди, звичаї, запалюючи іскорку радості, добра і любові в душах наших глядачів чи слухачів.  Нещодавно ми відзначали Всеукраїнський день культури та народного мистецтва. У народі кажуть: «Чому ставок стає болотом? Тому, що зникає джерело». Тож нехай у нашій роботі ніколи не зникає джерельце натхнення, професійної майстерності, компетентності, творчої самовіддачі і прагнення донести до людей красу і велич народного мистецтва.

Ольга Тарасенко.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Наша газета у PDF

Ми у Facebook

Facebook Pagelike Widget

Шукати на сайті

Архіви