В єдності - сила народу

Народний часопис турківщини

ПОЦIЛОВАНI БОГОМ. Так в народі кажуть про талановитих людей

Дата: 05.04.2021 Кометарі: 0

Власне, цей вислів можна цілком справедливо віднести на адресу талановитої співачки, керівника народного колективу «Бойківські переспіви» Турківського  міського Народного дому Надії Донець.

Вона безмежно закохана в свою професію та, більше того, не уявляє собі життя поза нею. І лише на крайній випадок, коли з культурою не виходило б аж ніяк, могла розглядати інший фах – психолога. Після недовгих роздумів, посміхаючись, відповідає на моє запитання щодо вибору професії.

З цим чудовим мистецьким колективом, де панує гармонія та взаєморозуміння, Надія пройшла успішний і славний творчий шлях. Їм аплодували концертні зали не лише Турківщини чи Львівщини, а й інших регіонів України та й навіть за кордоном. Колектив для Надії – це друга сім’я.

Зрештою, справді складно уявити собі інший життєвий шлях людини, яка вже у 6 років зачаровувала слухацьку аудиторію ще дитячим, але самобутнім голосом, який завжди виходив з глибини душі щиро і доброзичливо. Надія добре пам’ятає ці роки. Вперше вона заспівала на весіллі у рідної сестри. Її, ще навіть не школярку, висадили на стілець, щоб усі бачили юну виконавицю відомої пісні «Тумани, тумани…». З першого куплета гості забули про напитки та наїдки й уважно дослухалися до  пронизливого дитячого голосу. Таким був її  пісенний дебют. До слова, Надія каже, що ця  пісня має чисто українське походження, а  це вже згодом росіяни скопіювали її, переробили на свій стиль.

Згодом  подібні виступи дівчини ставали все частішими, і не лише на весіллях, куди  брали її батьки, а й на проводах сусідських хлопців до війська. Одного разу на подібній імпрезі вона заспівала  пісню  «Де ж ти збираєшся, любий мій синочку». Всі присутні почали плакати. А по завершенні обдарували дівчину оплесками. І це все Надії подобалося. Уже тоді вона відчувала свою важливість та потрібність. Співала Надія і вдома, і у полі, коли випасала корів. Батьки Михайлина та Іван бачили в дитині талант і всіляко сприяли його розвитку. Природньо, що вирішили віддати дівчину до музичної школи. Але так сталося, що навчання її тут було нетривалим. Якось взимку, повертаючись із занять, по дорозі додому  вона провалилася у снігову кучугуру, і заледве звідти вибралася. А мешкала на Старому Селі. Батьки вже навіть спохватилися шукати дочку. Дякувати Богу, все обійшлося благополучно, але ж із  музичною школою попрощалася. Тільки не з піснею.

Закінчивши Турківську восьмирічку, Надія з твердим переконанням присвятити себе царині культури вступила на навчання до Самбірського культосвітнього училища. На творчому конкурсі заспівала  пісню «При долині кущ калини…» і прискіпливе журі вирішило, що вона таки буде студенткою хорового відділу.  Щоправда, викладачі дивувалися, як це така талановита дівчина без музичної освіти. Власне через її відсутність, Надію зарахували у спеціальну групу, як і багатьох інших, хто з різних причин у дитинстві не вивчав музику. Уже на другому курсі талановиту дівчину запросив тодішній керівник народної хорової капели «Діброва»  Іван Мрочко   в колектив. Надія зізнається, що для неї це була величезна життєва та творча школа, тут вона багато чому навчилася. З колективом гастролювала по різних регіонах України. Зокрема, побували з концертами в Рівному, Києві, Запоріжжі, Вижниці, Яремче. Уже тоді вона зрозуміла, що мистецтво – це велика сила, воно здатне залагоджувати життєві негаразди, надихати людей на добрі звершення.

Навчаючись в училищі, проходила практику у Турківському районному Народному домі. І перший її виступ був на концерті з нагоди Дня міліції. Згодом, закінчивши навчання, деякий час була без роботи, але про Надію згадали, належно оцінивши її практику, й запросили в колектив, в який вона влилася творчо й гармонійно. Окрім того, що стала організатором і натхненником чудового колективу «Бойківські переспіви», виконувала роль Снігуроньки в часі новорічних та різдвяних свят,  брала й  досі бере активну участь у народному драматичному театрі, зокрема у виставах «Назар Стодоля» та «Фараони». Так стала впізнаваною та популярною, адже впродовж багатьох років бере активну участь не лише як співачка, але і як ведуча різноманітних мистецьких заходів.

Важливою місією творчого колективу є популяризація  фольклору, який з роками стає все віддаленішим та забутішим для молодих виконавців.  Багато цікавих пісень, написаних самобутньою поетесою та виконавицею, сусідкою Надії Юстиною Саварин, включили в репертуар. Та й сама Юстина була учасником колективу.   «Це унікальна та талановита жінка, яка уже відійшла у засвіти. У свій час була вивезена на каторжні роботи до Німеччини, але, дякувати Богу, потрапила до добрих людей, від яких багато навчилася. Пісні та спогади записувала у зошит. І так аж до 82-х років. Власне тоді перестало битися велике, добре серце цієї жінки», – каже  Надія.

Впродовж багатьох років Надія, продовжуючи добру справу батька, є учасником церковного хору «Дзвін», під орудою талановитого регента Віктора Лемця. Особливо зворушливим є її виконання церковної пісні «Ісусе милий». Коли чути цю мелодію, здається, що у храмі зібралися ангели, які по-особливому возвеличують божественну літургію.

За багато років   праці на культосвітній ниві Надія з колективом здійснила чимало гастрольних поїздок – на схід та південь України, до Республіки Польща, на різні фестивалі та конкурси, й завжди бойківчан зустрічали й проводжали після концертів щирими та гарячими оплесками. Мріє вона про те, щоб держава належно оцінювала роботу працівників культури, в першу чергу фінансово; сприяла тим колективам, які пропагують давнішнє бойківське мистецтво – фольклор, який, на її думку, з кожним роком відходить на задній план у конкуренції з естрадною піснею. Потребує більшої уваги й культурна сфера в селах, де чудові творчі колективи без фінансової державної підтримки не можуть дати собі раду.

А взагалі Надія дякує долі, що на її творчому життєвому шляху завжди зустрічалися добрі, щирі люди, які, як кажуть, словом і ділом у будь-яку хвилину готові допомогти, підтримати, розрадити. Особливо вдячна своїм творчим колегам, з якими живе на  одній хвилі, з якими дихає в унісон.

Василь Васильків.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Наша газета у PDF

Ми у Facebook

Facebook Pagelike Widget

Турка з висоти пташиного польоту

Шукати на сайті

Архіви