В єдності - сила народу

Народний часопис турківщини

СПОГАДИ ПРО СТАРУ ЛІКАРНЮ

Дата: 08.06.2018 Кометарі: 0

Довгий вік і багато подій пережила стара Турківська лікарня. Нині вона уже не заповнена гамором людей на подвір’ї, запахом ліків і хлорки, повсюдним блиманням білих халатів, вогниками світла у вікнах і коридорах. Але жевріє надія, що вона ще оживе і послужить людям, тому й тримається, як мовиться, на ногах, тому їй не дають впасти, пропасти, зігнити, бо дуже шкода такої гарної споруди позбутися, хоча від сирості, дощів і вітрів, то тут , то там обсипається на ній фасадна штукатурка, дещо ламається, іржавіє, тліє під мохом. Кожний будинок хоче, щоб у ньому вирувало життя. В іншому випадку – розсиплеться, як та сірникова коробка. Тож якщо в це приміщення знову хтось вдихне свіжу струю повітря, воно ще нам послужить.

За свідченням старожилів, на початку дев’ятсотих років минулого тисячоліття зводилася ця споруда. «У 1902 р. у нас було відкрито медичний заклад на 50 ліжкомісць. До 50-х років ХХ ст. існувала загроза спалаху епідемії» – писали першоджерела про лікарню. А відомий наш земляк, дослідник рідного краю Іван Юсипович, у своїй книзі «Турківщина: за завісою століть» пише таке: «В 1905 р. в Турці було відкрито лікарню. А в 1931 році на цілий Турківський повіт було 9 лікарів, 7 з яких проживало в Турці, Характерною ознакою цього краю була мала кількість захворювань».

96-річна жителька нашого міста, п .Софія, яка   у молодому віці пішла працювати тут санітаркою, нині пригадує: «У той час, коли я прийшла сюди на роботу, лікарня була окрасою Турки. На місці колишньої лікарняної аптеки стояла невелика дерев’яна крамничка, в якій   хворі могли собі щось купити – пряники, цукерки, соки. Навесні лікарня потопала у білосніжно-рожевих суцвіттях – цвів лікарняний сад,   який дозрівав і восени щедро дарував хворим свої плоди – яблука, груші, сливи. На подвір’ї було багато дерев’яних лавок, на яких відпочивали хворі. Всюди, куди не глянь, рясніло море квітів, декоративних кущів, клумби вабили перехожих пишними червоними півоніями, жоржинами, айстрами. За ними постійно доглядали санітарки. На подвір’ї влітку пасся, прип’ятий на припоні, баран – його використовували   для проведення лабораторних аналізів крові, де кров з вени або пальця людини змішували з еритроцитами барана. Навколо лікарні, де знаходився великий шпиталь (операційна, рентген-кабінет, перев’язочна, прийомний покій) та інфекційне відділення (зараз на цьому місці – дитяча лікарня), а також трупарні, був залитий міцний фундамент, на якому кріпилася дуже гарна кована огорожа. Заходили   відвідувачі, працівники лікарні, заїжджали   підводи чи машини на лікарняну територію через велику металеву браму, біля якої стояла будка, в якій цілодобово перебував сторож. Він пропускав транспорт, забирав у людей передачу і передавав хворим, а пацієнти, у свою чергу, давали розписку про те, що отримали передачу. Також в лікарні була спеціальна палата з сіткою (як клітка для птаха)– для   перебування в ній психічно хворих чи заражених сказом людей. Одного разу, пригадую, привезли трьох осіб з якогось села, яких покусав скажений вовк. Страшно було на них дивитися і біля них ходити, вони дико кричали, лякаючи усіх навколо. Ми заносили їсти інфекційним хворим тільки в марлевій пов’язці. Так же заходили до них і лікар чи медична сестра. Лікування   для всіх   у той час було платним. Хто мав гроші, той і лікувався. Якщо не мав чим заплатити сам, платила за лікування родина.

Опалювали в лікарні дровами і вугіллям. Дрова санітарки носили на плечах, обв’язавши їх міцно шнурком. І так тягнули ці в’язанки аж на верхній поверх, розносячи по всіх палатах. У кожній палаті стояла піч, яку палили тільки раз у день – на ніч. У лікарні було дуже чисто. Санітарки ретельно слідкували за порядком: кожного дня, а то й по кілька разів на день,   чистили шиби, мили печі, двері, витирали підлогу в коридорах. А старша над ними, пригадую, що звали її Дашею, брала в руки клапоть вати і витирала нею вікна, двері чи ліжка, таким   чином перевіряла чистоту. До обходу лікарів (а обхід був кожного дня), усюди в лікарні уже мало бути чисто. Санітарки ходили в білих халатах і хустках, лікарі – у підкрохмалених халатах і шапках. Простоволосими ані санітарок, ані лікарів, не можна було побачити ніде, усі були акуратно завиті. Все в лікарні стерилізували. Не дай Бог, аби якийсь пінцет чи шприц був не стерильним: напевно звільнили б з роботи зразу . Нас, санітарок, раз в тиждень збирали на навчання і вчили, як поводитись з хворими, як робити перев’язки. Дехто з нас навіть вмів прийняти пологи, справити перелом. У молодих санітарок на руках були військові квитки, щоб у разі війни могли піти на фронт й надавати солдатам необхідну допомогу.

Була в лікарні і своя пральна,   де стояв великих розмірів казан, в якому виварювали та випарювали лікарняну білизну. Потім виварене витягували у широкі балії, наповнені водою, коло яких ставало четверо праль і перепирали білизну та полоскали її. Вивішували на подвір’ї або на горищі. Потім акуратно перепрасовували. Доброю була й кухня. Обіди варили смачно. Для   приготування обіду, сніданку чи вечері служили різні крупи, каші, картопля, котлети, компоти, сир, молоко, масло. Обідати можна було на кухні, а хто був слабий, носили в палату. В окрему палату несли їсти й лікарям, бо ті на кухню їсти не ходили.

Медсестрами були монашки, їх ще називали законницями. Вони чергували, ходили біля хворих, давали уколи. Серед них були і молоді дівчата, і старші віком жінки. У лікарні знаходилася невеличка богослужебна капличка, де молилися законниці, або хто-небудь з людей.

Лікарня освітлювалася в основному   підвісними ліхтарями. Щоби перейти вночі по подвір’ю, треба було брати в руки ліхтар.

Пережила наша лікарня й нелегкі роки Другої світової війни. Одного разу працівники закладу та хворі побачили військовий літак у небі, що наближався до лікарні. «Наші! Наші!» – з радісними окриками, махаючи руками, всі стали зустрічати його. Та раптом з висоти посипались бомби. На щастя, одна впала перед лікарнею, а наступна – ще далі, сама ж   лікарня залишилася цілою і неушкодженою.

Слід сказати, що дуже хороші лікарі працювали в передвоєнних і воєнних роках в лікарні. Серед них акушер Апріль, лікар Кляйман – євреї за національністю, а також поляк Гибайло (він робив операції і жив у лікарні). лікарі Горошко, Мишолов та інші. Повірте, як важко було жити, але атмосфера між усіма панувала щира і добродушна. Було весело і цікаво. Усі один одного розуміли, один одному допомагали, підміняли. Після війни уже так не було. Роки, проведені в лікарні, запам’яталися мені на все життя. І сьогодні, коли дивлюсь на захаращене і понищене подвір’я лікарні, на опустілу, похмуру, глуху, наче пустка, споруду, серце омиває жаль».

Підготувала Ольга Тарасенко.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Наша газета у PDF

Турка з висоти пташиного польоту

Шукати на сайті

Архіви