Народний часопис турківщини

Уже традиційно на початку грудня в Україні відзначають професійне свято люди, які працюють в органах місцевого самоврядування. А це – сільські, міські та селищні голови, відповідно й депутати рад та працівники апарату. Що б ми не казали, але   всі вони є найближчими до людей, які, власне, й делегували їх на посади.

У контексті змін, що сьогодні відбуваються в нашій державі, великі переміни чекають на місцеве самоврядування. Держава хоче передати йому великий обсяг повноважень, а відтак і відповідальність за розвиток того чи іншого регіону, наповнивши сутність новим змістом. Хоча й зараз у переважній більшості тут працюють люди творчі, з неординарним підходом до вирішення соціально-культурних та господарських проблем. Власне про те, чим живе місцеве самоврядування Турківщини, й сьогоднішня наша розмова з головою районної ради Володимиром Лозюком.

– Не претендуючи на істину в останній інстанції та не вихваляючи місцеве самоврядування, хочу відзначити ефективну роботу практично всіх працівників, що задіяні в представницьких органах влади, – розпочав розмову Володимир Омелянович. – Турківська районна рада має добру співпрацю з усіма місцевими громадами, а тому нам вдається вирішувати багато важливих питань у плані розбудови соціально-культурної сфери, ремонту доріг і таке інше. Впродовж останніх років сільські голови, депутатський корпус активно працюють в питаннях реалізації мікропроектів обласної ради, і результат від цього є. Це освітлені сільські вулиці, відремонтовані та збудовані народні доми, реконструйовані фельдшерсько-акушерські пункти. Звичайно, хотілося б зробити значно більше, але через обмежений фінансовий ресурс вдається це не завжди. Аналізуючи в цьому контексті поточний рік, варто відзначити успішне завершення усіх 17 мікропроектів, на які , окрім внеску громад, коштів місцевої ради, співфінансування давала й районна рада. Наочним прикладом цієї доброї й потрібної справи є недавнє відкриття Народного дому в с. Карпатське.

– А чи матиме продовження цей добрий почин у наступному році?

– Думаю, що так. З 3 грудня обласна рада вже розпочала прийом заявок, і про це знають всі керівники громад та Агенції місцевого розвитку, які   успішно функціонують у багатьох селах. З нашого боку – ми готові передбачити співфінансування, розуміючи, що лише спільними зусиллями можемо крок за кроком облагороджувати наші населені пункти. Як позитив, хочу відзначити й те, що органи місцевого самоврядування, що долучаються до реалізації мікропроектів співфінансуванням, належно контролюють хід робіт, а в разі необхідності, вчасно реагують на можливі недоліки. Виконавців призначають не чиновники, як це люблять казати необізнані громадяни, а система Прозоро. Як результат – до реконструкції чи будівництва залучаються фірми зі Львова, Дрогобича та інших регіонів. Але, користуючись нагодою, хочу відзначити добру роботу в цьому плані ПП «Сян», де директором Михайло Кріль. Він не те що якісно виконує роботи, але й часто надає спонсорську допомогу для успішного втілення проектів.

– Володимире Омеляновичу, завершується фінансовий рік. Чи не зустрічатимуть бюджетні організації Турківщини свята з боргами?

– Думаю, що в цьому контексті усе буде добре. Медики, освітяни, культпрацівники, працівники місцевого самоврядування, незважаючи на нестачу коштів майже в 13 млн. грн. , станом на 1 листопада, заробітну плату отримають. Сподіваємося на дотацію з обласного та державного бюджетів. Хоча ще недавно здавалося, що все буде значно гірше. Ми мали недовиконання бюджетів по тих сільських радах, де проходить колія, через пільги в оплаті за землю, та й   частково заборгованість виникла через підняття заробітної плати. Але на перспективу мусимо працювати над тим, щоб максимально збільшувати дохідні частини місцевих бюджетів, адже додаткові дотації з державного чи обласного будуть не завжди. І це питання надзвичайно актуальне.

– Нещодавно у ЗМІ з’явилася інформація, що наш район є серед чотирьох, де не створено жодної ОТГ. І це звучить як докір. Як, на Вашу думку, має розвиватися в цьому контексті Турківщина?

– Не боюся бути непопулярним, але я, як і раніше, вважаю, що теперішня територія Турківського району має бути в межах однієї територіальної громади. Таким чином ми збережемо такий собі статус «гірський», щоправда, без двовладдя – районної ради та адміністрації, а під новообраних керівників громади. До речі, ця тема є зовсім не новою. Декілька років тому Турківська районна рада, райдержадміністрація, громадські організації (в тому числі й МГО «Світовий Конгрес Бойків», де керівником Петро Косачевич) зверталися у найвищі інстанції, щоб зберегти Турківщину як окрему територіальну одиницю. І якщо ми цього хочемо, то маємо зібратися, обговорити всі деталі й внести зміни до перспективного плану. В іншому випадку, у 2020 році Турківщина буде поділена на 4 ОТГ: Турківську, Боринську, Верхньовисоцьку та Нижньояблунську, згідно постанови Кабінету Міністрів.

Якщо у нас буде 4 громади, думаю, серйозно зіткнемося з кадровою проблемою, яка вже зараз, як кажуть, стукає у двері. Наголошую, це моя принципова позиція, і я готовий її відстоювати, знаючи, що чимало моїх опонентів мають іншу думку.

– Володимире Омеляновичу, ми – напередодні свята, яке об’єднує сотні представників органів місцевого самоврядування. Ваше побажання для них.

– Я з великою пошаною відношуся до тих людей, хто повсякчас намагається зробити бодай щось маленьке для громади і шукає для цього шляхи і засоби, не займаючись критиканством і взаємозвинуваченням. Без зайвої помпезності та офіціозу, без гучних святкувань в час військового стану в окремих регіонах України, хочу побажати всім колегам віри в краще майбутнє, доброго здоров’я та наснаги для реалізації всього задуманого на перспективу. Незалежно від того, до якого територіального устрою ми прийдемо. А ще мирного неба нам усім. Тим, хто сьогодні працює у місцевих радах, та тим, хто в минулі роки обіймав різні посади в них. Людської поваги, Господньої опіки, душевного спокою та взаєморозуміння на довгі й щасливі роки життя. Принагідно хочу привітати із святом воїнів Українського війська, які захищають наш суверенітет, стоять на сторожі миру і спокою, часто ризикуючи життям. Низько кланяюся й волонтерам, які зробили й роблять для нашої армії надзвичайно велику справу в контексті зміцнення її боєздатності та матеріального забезпечення.

Розмовляв Василь Васильків.