Народний часопис турківщини

У приміщенні, в якому сьогодні є Будинок дитячої творчості, знаходилися різні організації. До нас тут була дитяча дошкільна установа. Але все по порядку. Коли громада Турки вирішила будувати греко-католицький храм, то постало питання: де бути Будинку школярів? Різні точилися тоді дискусії. І закрити хотіли, і перевести в новозбудовану школу на вул. Молодіжна. Один з керівників району тоді сказав: «А що таке Будинок школярів? Світлотехнічний завод розпався, пекарня закрилася, а їх нащо?» Всі пам’ятають період, коли Україна лише ставала на ноги: підприємства закривали, не виплачували вчасно зарплату і грошей в бюджеті не було, всього і не згадаєш. Представники церковної «двадцятки», покійні Йосип Білинський, Михайло Ільницький, Іван Ільницький  тоді сказали: «Ми не хочемо, щоб церкву будували на сльозах людей». І ходили зі мною з кабінету в кабінет з проханням виділити будинок для дитячої творчості. Нам тоді дали приміщення, де зараз знаходиться відділення Пенсійного фонду, а до цього там були різні тимчасові організації. Усі кімнати були досить занедбані. Ремонт в основному довелося робити своїми силами.

За якийсь час до нас стали підселяти прикордонну комендатуру (спочатку забрали кімнату, потім –другу, далі – третю), і  нам залишили коридор і 3 кімнати. Заняття з дітьми починали після шостої години вечора, бо були постійно якісь люди, військові приходили, ночували, а ще й дорога поруч. Працювати стало просто неможливо. І знову – чергове переселення, на вул. Б. Хмельницького, 14. Коли ми тут прийшли, то жахнулися (приміщення вже 2 роки пустувало): потріскали батареї в залі, з них текла іржа, відпала штукатурка зі стелі в двох кімнатах, без світла, сиро, прогнила підлога при вході.

І знову грошей немає, а йти нікуди. Керівництво відділу освіти звернулося до шкіл про допомогу. Директор Ясеницької СШ (покійний В. Я. Михайльчук) дав машину дощок; з Бітлянської школи віддали зайві батареї; В.Є. Комарницький дав вапно, робітника-електрика; В.І.Чернянський – жінку-штукатура Марію Копитчак, яка білила, штукатурила, а наші працівники В.В. Сакаль, Л.С. Павлик та інші їй були помічниками.

І знову ми самі фарбували, мили, чистили, все, що могли робили своїми руками. Але завжди у всі часи відчували допомогу, розуміння, підтримку керівництва, відділу освіти.

Пройшло більше 2 років. За цей час зроблено чимало. У нашій установі змонтовано газове опалення, проведено капітальний ремонт веранди (вона нам заміняє спортзал), поміняно вікна на енергозберігаючі, відремонтовано сходи, замінено вхідні двері, придбано частину меблів, проведено Інтернет, закуплено музичну апаратуру, впорядковано прибудинкову територію.

Приміщення, в якому знаходиться позашкільний заклад хоч і старе (йому більше 100 років), але добротне, затишне, тепле, тут хороша аура, і не дивно, бо кожний, хто тут працює, вклав частиночку душі в його оформлення.

Позашкільна освіта, на мою  думку, була, є і буде. А в Турці не так багато закладів, де діти можуть займатися улюбленою справою, відпочити у вільний час, просто поспілкуватися.

Заступник голови РДА Юрій Лило, коли брав участь в роботі круглого столу, який ми організували, сказав: «Ми дійсно багато допомагаємо школам і геть зовсім випустили з уваги Будинок творчості, а вони теж мають проблеми і потребують уваги».

Зараз в БДЮТ вкрай необхідно поміняти покрівлю. Інакше будівля може просто зруйнуватися, стати свідченням безгосподарності і недбалості.

Ми наважились брати участь в конкурсі мікропроектів. Тому я, як директор, педагогічний колектив, звертаємося до жителів Турки, організацій, приватних підприємців, депутатів усіх рівнів, колишніх наших учнів і педагогів, та просто небайдужих людей, допоможіть нам зібрати потрібну суму до 5 лютого. Кошти можна принести особисто, або перерахувати на рахунок 260063012189 МФО 325796 ЗКПО 36738214.

Заздалегідь вдячні.

За дорученням педколективу, Софія Багай – директор районного Будинку творчості.