Народний часопис турківщини

Холодний осінній дощ  барабанив  по підвіконню.  Я  знаходилася  в теплій  домівці,   прибирала,  несподівано почула  стук у двері. Двоє  маленьких сусідських дітей  схвильовано  дивились на мене.

– Марія Михайлівна, Марія Михайлівна! –  вигукнув  один із них. – Там , там на вулиці, біля сміттєвих  баків,  здихають цуценята. Одне вже загинуло ,  інше ще трішки дихає. Ходіть мерщій,   може вдасться  щось зробити».

Очі дітей випромінювали смуток та тривогу, вони  благально дивилися на  мене. Мерщій  одягаюсь, йдемо…

Виснажене, напівживе цуценя  – собачка –  благально дивилося на мене своїми великими очима.  Побігла  додому, принесла  йому їсти.  Та від виснаження тваринка вже не могла нічого  споживати.   На ніч я залишила  їй   молочка,   але бідолашка не встигла його спробувати. Смерть прийшла тихо і непомітно. Вона забрала це нещасне, нікому не потрібне, створіння  із жорстокого світу… Тоді й вирішила: зроблю все можливе, аби такого більше  не допустити…

Тварини –  віддані і щирі створіння, які вміють безкінечно любити.  От  хоча б  вдумаймось  в героїчні вчинки собак, які чекали своїх господарів   роками –   на вокзалах чи на місцях  розлуки. За кордоном таким собакам встановлюють пам’ятники. Там тварини   не розмножуються неконтрольовано і  не гинуть в голоді та холоді.  «Таке життя», –   скаже дехто. –  «Тут людям важко, не те що братам  нашим  меншим». Та вихід є… І для його реалізації не потрібно багато коштів. Потрібна тільки співпраця і спільне бажання змінити світ на краще.

Я вже  неодноразово писала у своїх публікаціях про   процес стерилізації як єдиний метод гуманного зменшення кількості безпритульних тварин. Даний метод вже діє  у всіх розвинутих країнах світу та більшості  міст України. Думаю, дійшов час  і до  Турки, тим більше, що всі умови для здійснення даного проекту є, потрібно тільки трішки бажання.

Нещодавно я  спільно з головою громадської організації «Відродження Турківщини» Олегом Вільчинським відвідали  Турківську ветеринарну  лікарню, щоб з’ясувати  можливості проведення  стерилізації  тварин. Скажу  відразу – була  приємно вражена. Адже з перших слів зрозуміла, що керівник установи  Володимир  Зубрицький  – людина, яка готова співпрацювати.  Ще одна  приємна новина:  у Турківській  лікарні ветеринарної медицини  на даний  час є вільні приміщення.  Це кімнатки, якими не користуються, і пан Зубрицький охоче погодився  відпустити  ці приміщення  для проведення даної процедури. Ці кімнати можна обладнати під операційну та  післяопераційну, і, при можливості  (а мені б цього дуже хотілось), можна було б  зробити приміщення для невідкладної допомоги  важкохворим тваринам (наприклад, поранених). Правда кімнати  потребують капітального ремонту, на який потрібно 35-40 тис. грн.  Та найголовніше, що  вони є,  і що їх можуть виділити для  потреб міста.  Важливо те, що працівники ветеринарної медицини охоче погодились співпрацювати. Володимир  Іванович  зазначив , що є навіть відповідний спеціаліст,  який  може кваліфіковано надати допомогу, а також  що  він особисто  може зайнятися процедурою  отримання  дозволу  на препарат «Кетанол», який використовують у  медицині для анестезії. Є й можливість залучити спеціальних людей для відлову тварин.

 Отож   все – у наших руках. А отже, звертаюся  до чиновників, меценатів, громадських активістів, людей небайдужих та таких, які мають  можливість вплинути на дану ситуацію: давайте  разом  знайдемо кошти для цієї  благої справи. Давайте приведемо в порядок наше місто, бо нам тут жити. Подбаємо про  тих  наших менших братів,  які не вміють  розмовляти, подумаймо  про тих,  які люблять нас, а ми їх не помічаємо. І  тоді  не будуть  на смітниках пропадати голодні тварини.

  Марія Яворська,

керівник гуртка  БДЮТу,