В єдності - сила народу

Народний часопис турківщини

ВІРИВ У ПЕРЕМОГУ І ВІДДАВ СВОЄ ЖИТТЯ ЗА НЕЇ

Дата: 13.05.2019 Кометарі: 0

Життя невблаганне… В його щоденному вирі ми дуже часто назавжди  втрачаємо тих людей, які  є зразком для оточуючих   чи прикладом для наслідування. Ще зовсім молодий, повний енергії та сил, мрій та сподівань, новітній Герой, мужній захисник та безстрашний воїн Іван Сакаль пішов у Вічність… Там, у небесних палатах, разом із сотнями таких, як він, Господь приготував йому вічний спочинок, осяяний небаченою для  нас, на землі сущих, благодаттю. А він її направду заслужив  своїм коротким, але яскравим життям. Лишень запалена його життєва свічка горіла яскраво й променисто, освітлюючи праведний  життєвий шлях боротьби та нескореності. Читаючи  численні коментарі його друзів, знайомих  як спомин про славного сина України, робимо висновок: він був світлом для світла, і хто йшов за ним, ніколи не був у темряві.

Сьогодні всі, хто знав Івана, пригадують шкільні, юнацькі та армійські життєві історії. Ще декілька днів тому вони були наче буденними, а зараз надзвичайно важливими, по крупинці зітканими в його біографії, яка вже стала славною історією, що згодом золотими літерами буде вписана в трагічний літопис боротьби з московськими окупантами, який, без сумніву, закінчиться великою перемогою. А відтак, і пожертва нашого Героя не буде марною.

Він не був таким, як усі. Він був особливий, напевно, добре розуміючи, що життя має сенс лише тоді, коли живеш заради когось, крім себе. Зрештою, він міг, як багато його однолітків, заховатися від армії, поїхати на заробітки в Польщу чи Чехію, заробити там, придбати гарне авто й вихвалятися: «Подивіться, який я»… Але це не для нього. Іван був патріот – не фейсбучний чи диванний, біля телевізора,  а справжній і відповідальний. Знаючи й добре розуміючи ризики й небезпеки, він вибрав тернистий, але благородно світлий шлях, яким ідуть лише мужні, справжні сини України. Понюхати пороху і відчути  на собі воєнне лихоліття йому довелося ще зовсім молодому. Закінчивши восьмирічну школу в рідному селі Завадівка, вступив до Самбірського технікуму економіки та інформатики на спеціальність « програмна інженерія». Здобувши освіту, підписав військовий контракт. А вже згодом, у 2013 році, продовжив навчання за спеціальністю у Тернопільському національному економічному університеті на заочному відділенні.

Спочатку проходив службу в 53-ій комендатурі охорони та обслуговування військово-морських сил, а з 2015 року перевівся у 137-ий батальйон морської піхоти 35-ї окремої бригади морської піхоти. Ось що пригадує, зі сльозами на очах, його колишній командир розвідвзводу, і бойовий товариш Тарас Чмут: « Ми з Ванею познайомилися взимку 2016-го, в Миколаєві, на першому британському курсі підготовки для молодших сержантів. Він тоді вже служив у 137-му батальйоні морської піхоти. Навесні я перевівся до них у розвідвзвод – і ми служили разом. Я був командиром взводу, а він – моїм заступником, старшим сержантом взводу. Пройшов декілька курсів підготовки з британськими інструкторами, брав участь у міжнародних навчаннях «Сі Бриз – 2016», мав досить багато різних нагород. Ваня був спокійним, тихим, врівноваженим і розумним. Незважаючи на молодість, якісно виконував службові обов’язки і всі поставлені завдання. На нього можна було повністю покластися – і не думати, що щось буде не виконано, зроблено не так, або з проблемами. З ним було дуже комфортно працювати. Він був справжнім командиром. Я вважаю, що Ваня був об’єктивним і справедливим прикладом для особового складу. Зразком сержанта морської піхоти – у всіх відношеннях: за фізичною підготовкою, рівнем знань, володінням навичками і вміннями».

За час служби   в Івана Сакаля було три ротації в зону АТО. Перша – у 2014-15 рр., у складі розвідувально-тактичної групи морської піхоти поблизу Широкіного, Павлополя, Талаківки, Гнутового; друга – у районі Чемарлика. На жаль, третя стала трагічною.  На одному із бойових завдань снайперська куля ворога увійшла в районі правої вилиці, а вийшла в зоні лівої лопатки. Було пошкоджено всі життєво важливі органи. П’ять діб за його життя боролися кращі хірурги та реаніматологи військового госпіталю в м. Дніпро, але поранення не залишило шансів на життя. Тоді  разом з Іваном зазнав поранення в ногу ще один морський піхотинець з його розвідувального взводу, життю якого ніщо не загрожує, третього взяли в полон і згодом тіло убитого вороги повернули, запакованим у мішку.

«Людина мала свої переконання – правильні, щирі. Службу він ніколи не сприймав як просто роботу. Ніколи не мріяв про військову кар’єру. Та коли в Україну прийшла  війна – він пішов захищати свою країну. Як і всі ми… Коли у вересні 2017-го мій контракт закінчився йому до завершення контракту залишалося десь два місяці, або й менше. Спочатку він теж не збирався підписувати новий контракт. Але потім передумав. І я умовив його прийняти посаду командира  взводу. Він говорив, що вирішив підписати контракт і побути ще одну ротацію, а після – звільнитися за станом здоров’я. Але захід в АТО затягнувся – на Донбас вони вийшли аж через рік. Вані до завершення трирічного контракту залишалося не більше року. Вони зайшли у місцевість трохи вище за картою, ніж стояли до цього. На новому місці розвідці було де походити і що робити. Він розповідав, що вони дуже активно там почали працювати. Багато чого робили. Все обіцяв: «Потім відео покажу, фотки скину». Під час однієї з таких   класичних для розвідки операцій Ваня дістав важке поранення. Ми розмовляли по телефону того дня. Перекинулися декількома словами. А після Ваня сказав, що готується до виходу –  і запропонував  здзвонитися увечері. Але – не судилося», –  продовжує розмову Чмут.

Звістка про загибель Івана Сакаля невимовним болем відбилася в серцях його земляків, зрештою, всіх небайдужих жителів Львівщини й України. Траурний кортеж з домовиною Героя зустрічали в багатьох містах Львівщини, організовуючи прощання. Сотні людей зустрічали Героя  й на Турківщині.

«Зовсім молодий хлопчина, але скільки в ньому мужності було і патріотизму. Напевне, по генах передалось. Одразу після школи  хотів стати військовим, як брати його дідуся. Ще на початку 2014-го підписав контракт  і пішов в АТО. Останній раз в село приїздив на Різдвяні свята. Привітний, завжди усміхнений. На тему війни не любив говорити, як і кожен військовий. Але завжди повторював : «Все буде добре. Ми переможемо!» – розповідає   Завадівський сільський голова Мар’ян Сакаль.

Сотні односельців та жителів району, бойові побратими проводжали нашого Героя на вічний спочинок. Його похоронили в рідному селі Завадівка.

Співчуття рідним та близьким висловлюють  голова Турківської РДА Олександр Лабецький та голова Турківської районної ради Володимир Лозюк.

Важко передати біль батьків, тим більше знайти слова розради. Це непоправне горе, яке вічно  болітиме батькові Володимиру Йосиповичу  та матері Руслані Володимирівні, рідному братові Михайлу, який також є учасником АТО, в недалекому минулому – контрактник 24-ї механізованої бригади. На своїй сторінці у Фейсбук він написав: «Пишаюсь тобою. Ти завжди був моєю опорою, і я завжди рівнявся на тебе. Жаль, коли хтось віддає своє життя за Україну, а хтось на цьому заробляє. Ти вічно будеш жити в моєму серці. Ти не побоявся, і коли треба було в 2014 році ти пішов   відстоювати і захищати Україну.   Вічна Пам’ять тобі, брате, спочивай з миром. Думаю, там не буде війни, де ти зараз. Слава Україні! Слава Нації! Україна – понад усе!»

Так трагічно перервався красивий стрімкий політ славного карпатського сокола, показавши нам усім, як треба жити та як треба любити людей та Україну.

Василь Васильків.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Наша газета у PDF

Турка з висоти пташиного польоту

Шукати на сайті

Архіви