Народний часопис турківщини

Не знаю, хто сказав, що байдужість – вбивча. Вона руйнує мрії й прагнення, деморалізує людину, а досить часто абстрагує її від зовнішнього світу та життєвих обставин, позбавляючи перспективи. Людина живе з хибною вірою у власне «я», яке нікому не можна критикувати, бо воно єдино правильне і беззаперечне.

Напевне, в силу різних обставин, кожен з нас зустрічався з тим згубним явищем, особливо в тих людей, кого ми з вами наділили владою. Хоча очевидним є й те, що сильні  та моральні люди, як правило, все це поборюють, а слабкі здаються в полон викликам долі, щось на зразок – «все пропало». Твердість та непохитність характеру, критичний підхід до власних діянь  особливо потрібні тим, кому довірено бути керівником, кому люди довірили свої надії та сподівання. А, як відомо, влада – це не трон для самозадоволення та вихваляння, а служіння, не дивлячись ні на що.

Такі філософські роздуми мимоволі спливають на думку, коли бачу , як з року в рік зазнає занепаду наш район, і місто зокрема, як його обличчя. Маю можливість часто подорожувати Львівщиною, зрештою, й Україною, а відтак порівнювати Турку з  містами-сусідами – Старим Самбором, Сколе, Мостиськами чи Яворовом. Прикро, але наша Турка,  як ми звикли казати – столиця бойківського краю, – замість того, щоби розвиватися (бодай поволі) стає занедбаною й непривабливою. Скільки вже говорено й переговорено про вивезення сміття з міста, але  результат не те що нульовий, ситуація стає з кожним роком гіршою. Здавалося, придбала міська рада велику машину для вивезення сміття, яка, до речі, обернулася криміналом для міського голови, але ж на вулицях бачимо її надто рідко. Кажуть, через те, що часто виходять із ладу то один, то інший механізми. А сміття, як п’ять і десять років тому, переважно вивозимо автомобілем ГАЗ-53, завантажуючи його в якийсь первіснообщинний спосіб. Робітники перекидають бак для сміття і лопатами закидають непотріб у кузов. При цьому у вітряну погоду все розлітається на десятки метрів. Та й роблять вони  це не рано-вранці, як годиться (зрештою, як колись це було за звичку, або ж як вивозять його в інших містах), а здебільшого після 9.00 год., або й ближче до обіду, коли люди йдуть на роботу, або ж діти повертаються зі школи.

Я чітко розумію, щоб швидко і якісно очищати місто від побутових відходів, потрібні кошти, яких традиційно не вистачає. Але вважаю, що їх можна залучити, наполегливо попрацювавши з населенням та підприємцями, керівниками установ та організацій. І тут замало, щоб тим займалися працівники ЖКГ, робота яких є вкрай не ефективною, а й міська рада зі своїм чималим штатом та депутатський корпус. Люди ж не обирали депутатів, щоб прийти на сесію, підняти, або ж не підняти руку за запропоноване рішення? А для того, щоб щодня вивчати, аналізувати і вирішувати проблеми відповідної вулиці, будинку, а відтак і міста взагалі. Очевидно, що й деякі керівники мерії забули, що їх обирали не для того, щоб в робочий час сидіти і постити у Фейсбук  дописи на різноманітні політичні теми, а займатися міською господаркою. Краще б знайти якийсь сайт, де фахівці радять, як господарювати в громадах, в який спосіб і звідки можна залучити кошти чи  знайти якесь нововведення щодо вирішення міських проблем. Я зустрічав багато людей, до яких роками ніхто не приходить, щоб укласти угоду на вивіз сміття, а самі містяни чомусь ініціативу не проявляють. Очевидно, їм теж байдуже, як виглядає наше місто. Це неправильно. Є й підприємці, що відмовляються від угод, наводячи якісь незрозумілі дурацькі аргументи на свою користь. Щоб це побороти з ними треба проводити щоденно роз’яснювально-пояснювальну роботу. І найголовніше, на мою думку, налагодити діалог, який сприятиме співпраці і не створюватиме конфліктів, розбрату та непорозумінь. Тут аж ніяк не може працювати принцип: я – начальник, ти – дурак. Як відомо, в дискусії народжується істина.

У контексті діалогу потрібно працювати і в питаннях ремонту будинків, фасадів, дахів. Керівники міської ради мали б раз, два (а якщо треба – й десять разів) зустрітися з тим чи іншим підприємцем , залучити жителів будинку, які зазвичай живуть на другому поверсі, і напрацювати механізм, як провести ремонт. Якусь долю коштів мав би дати підприємець, щось зібрати  мешканці, не обійдеться і без коштів із міської казни. А сидіти в кабінетах і раз на місяць пройтися вулицями міста – це не робота. На гадку якось спадають роки, коли комунальним господарством керував Федір Гришко. До 9-ї год., будучи вже в роках, він встигав обійти все місто, побачити усі проблеми, зробити зауваження та дати настанови. І люди його слухали, бо вмів спілкуватися…

 Часто не треба тендерів чи Прозоро, щоб перемурувати димохід на будинку, поправити ринву чи заштукатурити два квадратних метри фасаду, що обвалився невідомо коли. Всього-на-всього потрібно бажання та відповідальність. Що багато розповідати про віддалені вулиці й будинки, коли розлітається тротуарна бруківка навпроти міської ради, валяться бордюри, і нікому до цього немає діла. Або ж погляньте на зігнилі дерев’яні решітки з підвальних отворів будинку мерії. На першому поверсі хтось орендує приміщення. То невже, щоб поставити нові, треба приймати якісь радикальні рішення, чи проводити громадські слухання? І подібних випадків у місті є чимало. Для жителів не важливо, яка партія має більший рейтинг до майбутніх виборів, чи хто скільки з політиків украв, чи як обдурив людей. Важливо, як живемо ми тут, у своєму місті, і як ми дбаємо про те, щоб воно було красиве. Певна річ, що критикувати завжди легше, когось звинувачувати, в такий спосіб прикриваючи свою бездіяльність. Знаю, що керувати громадою непросто. Тим більше, при великому фінансовому дефіциті, але ж хто казав, що буде легко. Людина, яка збирається у владу і просить довіру в людей, має розуміти це.

Втім, давайте поглянемо на приклад старосамбірчан у прибиранні міста. Їду якось  до Львова. 7.30 год. – у Старому Самборі. Бачу, їде сміттєзбиральна машина – невелика (ГАЗ-53), але акуратно завантажує баки зі  сміттям, яке впало, підбирають робітники, а позаду двірник з віником замітає дочиста. І думаю: що, ми гірші від своїх сусідів, чому не можемо так організувати роботу? Гарно розмальований сміттєзбиральний КАМАЗ за одну поїздку може забрати все сміття з міста, а далі їздити по селах, ще й заробляти гроші. Звичайно, якщо він придатний для цього.

Інше питання – обочини. Знову ж таки, у наших сусідів гарно викошені, у багатьох навіть засаджені квітами, а в нас заростають кропивою, будяками і лише там, де є свідомі люди, то викошено. А якби працівники міської ради пішли до кожного будинку і просто попросили, а кому й наказали, навести лад. Якось дивлюся, один молодий працівник міської ради спостерігає, як робітники латають вибоїни на вулиці, заклав між пальці пляшку з пивом і попиває, а  ззаду нього такий гадючник, що й соромно дивитися. А йому  чомусь це байдуже.

На мою думку, не до порівняння Старий Самбір,  чи Сколе і в питанні озеленення. Посаджені молоді деревця акуратно обнесені кованою огорожею, можливо, для того, аби швидко росли, їх  і поливають, коли потрібно.

А якось до мене їхав товариш зі Львова. Ми сіли пообідати, а він витягує мобільний телефон і показує мені фото: подивися, мовляв, ваша візитівка міста. Дивлюся  – справді на в’їзді в Турку мур, що впирається в трасу Львів-Ужгород, колись пофарбований у жовто-блакитний колір, майже повністю обсипався від штукатурки. Мені стало соромно, адже нікому її прибрати, тим більше, заново поштукатурити бетонну стіну. Може треба з Києва когось покликати?..

Я вже не молода людина і знаю, що в багатьох містах, особливо невеликих, таких як Турка, міська рада звітує за кожну використану копійку. І якщо не перевіряти такі звіти, то, звичайно, можна їх сприйняти, або не сприйняти. Вважаю, щоб містяни знали, куди і чи ефективно використовуються їхні кошти, потрібно замовити незалежний аудит,  за проведення якого я навіть готовий заплатити. Як колись сказала Маргарет Тетчер, немає державних грошей, а є кошти платників податків. Тому кожен з нас має знати, скільки їх надходить у міську раду і як їх використовують. І недостатньо повідомлень  у Фейсбук про це, бо, як правило, соціальними мережами користуються люди молоді, яким часто байдуже.

На мою думку, потрібно подумати, як створити в місті громадсько-консультативну раду з досвідчених людей, які щось в житті зробили, чогось домоглися. І тут мають бути не ті, хто прихильно ставиться до мерії, а ті, хто критикує, але критикує       об’єктивно й неупереджено. Це був би ще один місток для комунікації.

Слава Богу, що днями нарешті почали ремонтувати дорогу по вул. Міцкевича, а то там таке пекло було, виставлене  в Інтернеті на весь світ як на посміховисько (на фото). І я не сприймаю позицію керівників, мовляв, ми уклали угоду, й роботи зроблять протягом двох років. Якщо попалися недобросовісні виконавці, то їх треба щоденно, як кажуть у нас у народі, клювати і заставляти до роботи. Це наше місто, а не місто тих, хто приїде нам ставити бруківку з іншого регіону. Та й роботи там на три тижні.

Розмірковуючи над всім цим. я аж ніяк не маю наміру когось у чомусь звинувачувати. Я просто хочу закликати владу, коли йде мова про місто, то міську, та й районну – до відповідальності перед виборцями. Мені прикро бачити, як чубляться в амбіціях керівники району та міста. Хоча найняті нами на роботу мали би  конструктивно дискутувати виключно для вирішення наболілих проблем. І тут не має бути: з тими – дружу, а з тими ні, бо вони, можливо, інших політичних поглядів, чи мають свою життєву позицію.  Влада не може жити за принципом: друзям – все, всім іншим – закон. А ще вона не має бути доброю, а чесною, принциповою і справедливою.

Мені було б цікаво, якби інші жителі міста, чи району, на сторінках газети висловили свою точку зору з приводу того, як нам жити та як нам будувати свій спільний дім. А люди, наділені владою, все це в деталях проаналізували і зробили висновки, донісши до широкого загалу громадськості свою точку зору. Мовляв, це ми можемо самі, в іншому потребуємо поради чи допомоги. А є й таке, що нам не під силу.

Роман Биїк,

 підприємець, житель м. Турка.