Народний часопис турківщини

Професія медика – одна з найшляхетніших професій, адже оберігає найбільший дар Господній – людське життя. У цьому жертовному, щоденному служінні люди, які обрали фах медика, часто не мають права на спокій, відпочинок, власні амбіції, чи навіть страх. Свідомим вибором   професії вони зобов’язані залишати за порогом лікарні всі свої проблеми, домашні негаразди, клопоти. а думати тільки про життя і здоров’я пацієнта.

У переддень професійного свята працівників медицини я побувала у терапевтичному відділенні Турківської КЦРЛ, через яке проходить чи не найбільша кількість хворих. Відділення розраховане на 60 ліжкомісць, з яких 5 ліжок кардіологічних та 5 виділено для ендокринологічних хворих. Працює у терапевтичному відділенні 7 лікарів: 5 терапевтів (Любов Манюх, Микола Ільницький, Степан Гера, Нестор Марунчак і завідувач відділення Тетяна Стець), лікар-кардіолог Катерина Ігнацевич і лікар-ендокринолог Ірина Нагайко. У відділенні цілодобово працюють медичні пости і впродовж року тут практично немає вільних місць. На час моїх відвідин заповнюваність хворими тут становила 60 відсотків. А взимку чи весною, починаючи з жовтня місяця і до квітня наступного року включно, тут буває така ситуація, що через велику кількість терапевтичних хворих, їх доводиться поселяти навіть в інші відділення. Контингент хворих – різний: від стареньких, похилого віку людей, до так званих асоціальних хворих, які не контролюють себе: за ними потрібен постійний нагляд, вони не мають рідних. І, до речі, таких людей поступає на лікування у відділення багато. Ось і недавно лікувалася одна пацієнтка, в якої згоріла хата. Її уже б виписати з лікарні, а дочка не має можливості взяти до себе. Є й такі, що взагалі не мають дітей, які би доглядали за ними, і вони просто, як мовиться, в лікарні живуть. Це ще раз свідчить про те, що в нашому районі вкрай необхідний притулок для одиноких, непрацездатних, немічних і хворих людей.

На відсутність медикаментів у терапевтичному відділенні не скаржаться, особливо в останні роки, на невідкладну медичну допомогу медикаменти є завжди.  Щоправда, на лікування хворі мусять медикаменти купляти. На це держава кошти не виділяє. У відділенні можна провести обстеження – електрокардіографію, рентгенографію, ультразвукову діагностику внутрішніх органів людини, ультразвукове обстеження серця. Таке лікування тепер називають наданням хворим вторинної медичної допомоги. У разі потреби, при показах, для додаткової консультації,  хворих лікарі вторинки скеровують на третинну медичну допомогу до Львова – в обласну лікарню або обласний кардіоцентр. Але це роблять у вкрай критичних станах, якщо хворий – молодого, працездатного віку, або ж у пацієнта вперше виявлено якусь важку патологію. Слід зазначити, що як з  обласними спеціалістами,  так і  з медициною катастроф, для лікування і перевезення важких хворих, турківські терапевти мають тісну співпрацю.

– Але, незважаючи на все це, у нас ще є великі проблеми, – зізнається завідувач відділення Тетяна Стець. – Тому наше найперше бажання – мати відповідні побутові умови у відділенні. Нам потрібний  нормальний інвентар – тумбочки, лікарняні ліжка, адже в основному користуємося меблями, відколи створена в Турці терапія. Щоправда, трохи допоміг нам у цьому плані  Володимир Саврук і його благодійний фонд. Безкоштовно нам дали  ортопедичні матраци, а також чотири нові ліжка. Але, безумовно, на 60 ліжок, на усе відділення, цього замало. Хоча б для лікування і перебування в лікарні одиноких людей, з важким соціальним становищем, яким також потрібні відповідні палати та умови для підтримання їх власної гігієни. Також необхідно провести у відділенні належний ремонт, замінити каналізаційну трубу в одному із туалетів, через що у відділенні постійно відчутний неприємний запах. Звичайно, що не завадила б нам ще додаткова медична апаратура для функціонального обстеження хворих, наприклад, для обстеження функцій дихання, щоби можна було хворому зробити диференціальну діагностику, виявити проблему на ранній стадії, бо від цього залежить, в першу чергу, курс лікування і здоров’я пацієнта. Наприклад, неправильно лікуючи бронхіальну астму, через відсутність такої діагностики, ми хворого заганяємо у ще гірший стан. Щоби цього не сталося, потрібен такий апарат як спірограф медичний.

У колективі терапевтичного відділення панує атмосфера взаємоповаги, підтримки, доброго, товариського відношення. Старші за досвідом медики передають знання і навички молодим, діляться з ними своїми знаннями, вміннями, порадами. Молоді ж завжди готові підставити плече старшим.

– Маємо прекрасну, відповідальну старшу медичну сестру Галину Бліхар, яка напередодні Дня медичного працівника відзначатиме свій ювілейний день народження. Велику частину свого життя проробила вона у терапії, прийшовши сюди з посади медсестри палати новонароджених, – каже Тетяна Романівна. – Хочу відзначити й велику заслугу лікаря-терапевта Любові Манюх, яка понад 32 роки була завідуючою відділення. Люба Омелянівна злагодила колектив, здружила,  я б сказала, відшліфувала, бо завдяки їй і її професійним настановам, я отримала у спадок дуже підготовлених медичних сестер, які дають собі раду у будь-якій складній ситуації, навіть без лікаря. Любі Омелянівні я хочу висловити велику особисту подяку. Також у відділенні працюють ще лікарі з великим медичним стажем, в яких варто чомусь повчитися, щось взяти для себе, порадитися. Це Нестор Васильович, Степан Федорович, також прийшов до нас хороший лікар з Ільника Микола Якубович. Заслуговують подяки Катерина Михайлівна та Ірина Степанівна. Медсестер я взагалі хочу відзначити всіх добрим словом – надійні і знаючі; на всі сто, а то й більше відсотків, виконує свою роботу молодший медичний персонал. Звичайно, що не завжди усе йде гладко, іноді й ми помиляємося, але стараємося з увагою ставитися до пацієнтів, ефективно проводити лікування. Попри те, що у наших лікарів  невелика заробітна плата, але миримося з тим, що маємо на даний час, хоч, звичайно, надіємося на краще. Головне, що немає значних затримок із її виплатою. Керівництво у нас хороше, якось більш-менш налагодилася робота в медичному колективі і стабілізувалася. Думаю, що для роботи завжди знайдуться сили і впевненість, головне, щоб у житті було все необхідне для щастя.

Ольга Тарасенко.

Фото Костянтина Малетича.