В єдності - сила народу

Народний часопис турківщини

НЕ ЗУПИНЯТИСЬ НА ДОСЯГНУТОМУ, ЗАВЖДИ ПРАГНУТИ БІЛЬШОГО

Дата: 05.08.2019 Кометарі: 0

На фото: Іван Гриценко – декан юридичного факультету, доктор юридичних наук; Микола Зубрицький –  доктор юридичних наук; Леонід Губерський – ректор Київського національного університету ім. Т. Шевченка;  Микола Іншин – завідувач кафедри трудового права та права соціального забезпечення, доктор юридичних наук.

Це життєве кредо, яке правильно зрозумів та добре засвоїв ще на початку своєї трудової біографії наш відомий земляк, знаний правник, великий патріот Бойківського краю Микола Зубрицький, вдало  поєднане з наполегливістю, допомагає  йому впевнено йти дорогою професійного зростання. Та більше того, – правильно вибрані орієнтири   дуже часто слугують  прикладом для підлеглих та друзів, яким  Микола Іванович щиро, завжди і в усьому намагається допомагати доброю порадою чи реально практичними діями, щораз повторюючи вислів давньогрецького філософа, цілителя Гіппократа, як стимул до праці  – «Тому, хто не хоче змінити своє життя, допомогти неможливо».

Хтось каже, мовляв, друзів багато не буває. У Миколи Івановича їх є чимало. В рідній Турці, де народився і зробив перші  кроки, тримаючись за надійну мамину руку, яка завжди в молитвах просила для сина Господньої опіки та щасливої долі, де пізнав перші ази знань, які в житті йому завжди є надзвичайно корисними. За це він щиро вдячний мудрим і фаховим педагогам. Власне, добрі й щирі приятелі завжди оточували його, починаючи з шкільного дитинства і аж до важливих високих посад в Генеральній прокуратурі, одну з яких обіймає і зараз.

Микола Іванович  з гордістю та вдячністю  каже, що у значній мірі  своїм життєвим успіхам  завдячує батькам: матері – Іванні Миколаївні, від якої успадкував відповідальність та ретельність, та батькові  – Івану  Миколайовичу, що навчив його бути вольовим, мужнім та рішучим. Він вдячний рідним за все, а найголовніше, що  не прокладали йому легку  життєву дорогу, а готували його йти по  такій, яку піднесе доля.

Як і в багатьох однолітків, у дитячі роки   його  безтурботні стежки були встелені батьківською опікою, а вже, коли закінчив школу та вступив на навчання до Стрийського технікуму механізації, де здобув фах механіка сільського господарства, довелося приймати  самостійні, часто відповідальні, рішення. Згодом, аби вдосконалитися фахово, Микола  Іванович вступив на економічний факультет (спеціальність правознавство) Львівського торгово-економічного інституту, нині – Львівська комерційна академія. Але навчаючись  там,  зрозумів, що справжнє його покликання – юриспруденція, якої навчали саме у Львівському національному університеті ім. Івана Франка.  Там, як кажуть, з головою поринув  у глибинні лабіринти юридичних наук.  У славетному Франковому вузі   отримав чудову можливість набути міцні знання, які впродовж трудової кар’єри завжди вдосконалював. Сьогодні, з висоти пройденого шляху, Микола Іванович добрим словом згадує своїх викладачів – Василя Нора, Володимира Кульчицького, Петра Рабиновича, Зореславу Ромовську, Йосипа Богдана, Івана Когутича та багатьох інших світил львівської правничої школи. На жаль, багатьох з них уже немає в живих. Є лише добрий спомин. А з тими,  хто сьогодні готує правників, часто зустрічається, обговорює різні проблеми творення українського законодавства.

Закінчивши  університет, Микола Іванович вперше застосував свої знання в Турківському районному відділі юстиції на посаді спеціаліста І категорії. Але покликанням (мрія студентських років) для нього все-таки була прокуратура. Серце підказувало, що робота в  прокуратурі – важливіша, адже вона є єдиним органом, що стоїть на захисті прав і свобод людини, інтересів суспільства і держави. Спершу працював  стажистом на посаді слідчого, а згодом і слідчим прокуратури  Турківського району, а через три роки йому пропонують в обласному апараті посаду прокурора, а затим – старшого прокурора відділу нагляду за додержанням законів органами внутрішніх справ при проведенні  оперативно-розшукової діяльності, дізнання та досудового слідства.  Швидко його старання, сумління та ефективну професійну діяльність помітили  й належно оцінили. Як  уже сформованому фахівцеві, запропонували посаду старшого прокурора, згодом заступника начальника відділу, начальника відділу організаційно-методичної роботи, координаційної діяльності правоохоронних органів у боротьбі зі злочинністю в апараті  Генеральної прокуратури України.  Через декілька років довірили посаду старшого помічника Генерального прокурора.

За зразкове виконання службових обов’язків, ініціативу та високий професіоналізм, Миколу Івановича неодноразово заохочували відзнаками Генеральної прокуратури. Так у 2008 році, за значний особистий внесок у зміцнення законності, наказом Генерального прокурора йому було оголошено подяку та вручено нагрудний знак «Подяка за службу в органах прокуратури» ІІІ ступеня.  У 2010 році – чергова відзнака  «Подяка за службу в органах прокуратури ІІ ступеня», а через 4 роки присвоєно звання з врученням нагрудного знака «Почесний працівник прокуратури України». За заслуги перед Українською Православною Церквою нагороджений орденом Святого рівноапостольного князя Володимира. Його персональне фото, біографія та фото сім’ї вміщено в історичному виданні «Літопис випускників Львівського національного університету ім. І. Франка» поряд з видатними постатями сучасності, поетами і письменниками – Ростиславом Братунем, Романом Іваничуком,  Романом Федоровим, Дмитром Павличком, академіком, державним і громадським діячем Ігорем Юхновським і багатьма іншими. Розширена інформація про Миколу Івановича вміщена  й в довідково-біографічному виданні «Галицька еліта».

Щодень виконуючи важливі і відповідальні завдання в органах прокуратури, Микола Іванович вирішив займатися  й науковою  роботою.  Після чотирьох років наполегливої успішної праці, у 2013 р. він  захистив  дисертацію на тему  «Здійснення прокурорського нагляду за додержанням законів при розслідуванні злочинів проти життя особи» в Національній академії прокуратури України, здобувши звання кандидата юридичних наук. Та й  взагалі цей рік для нього був досить-таки успішним. Невдовзі Указом Президента України йому присвоєно ранг – державний радник юстиції 3 класу. Це звання прирівняне до генерал-майора в армії. А згодом, черговим Указом Президента України – почесне звання «Заслужений юрист України».

Після захисту  наукової роботи,  Микола Іванович, за сумісництвом, освоює й викладацьку справу та наполегливо працює над докторською дисертацією під керівництвом науковця Київського національного університету ім. Т. Шевченка. І буквально недавно його  робота «Проблеми юридичної відповідальності державних службовців у трудовому праві України» здобула  одноголосне схвалення членів спеціалізованої вченої ради науковців різних провідних юридичних вузів держави.  Захист пройшов успішно. Наш земляк  став доктором юридичних наук та за сумісництвом – викладачем одного з найпрестижніших вузів країни – Київського національного університету ім. Тараса Шевченка, долучившись до великої і  славної когорти правників-науковців. Власне, це є доброю нагодою  привітати Миколу Івановича з черговим і вагомим успіхом у його трудовій біографії.

Колишні та теперішні працівники прокуратури Турківського району вдячні йому за те, що нещодавно організував для них цікаву зустріч. На ній прокурори, що працювали 20, 30, і навіть 40 років тому в районі, зустрівшись, розказували цікаві життєві історії, ділилися спогадами та розповідали навіть курйозні випадки з правоохоронної практики, ділилися досвідом. Зустріч була настільки гостинна і тепла, що всі одноголосно вирішили – зустрічатися щороку.

Микола Зубрицький з давнім добрим приятелем – доктором медичних наук, заступником директора Національного інституту серцево-судинної хірургії ім. М. Амосова Костянтином Руденком.

Упродовж багатьох років, гідно стоячи на  варті законності та правопорядку, Микола Іванович знаходить час на спілкування з рідними, знайомими, друзями. Завжди відгукується на проблеми своїх земляків і всіляко намагається їх вирішувати. Для прикладу,  чимало турківчан просили в нього  сприяння в лікуванні. Зрозуміло, що іноді для  того, щоб обстежитись, необхідно їхати до Києва, затрачаючи чималі кошти і час. Ідучи назустріч землякам, він впродовж чотирьох років привозив не лише на Турківщину, а  й в сусідні райони, бригаду медиків з Національного інституту серцево-судинної хірургії ім. М. Амосова. І завжди її очолював добрий приятель Миколи Івановича  Костянтин Руденко, доктор медичних наук, заступник директора інституту. За день київські фахівці обстежували сотню й більше пацієнтів, даючи необхідні консультації та рекомендації, а тим, кому  було потрібне хірургічне втручання, скеровували до столиці.  Важливим є і те, що між інститутом і Турківською КЦРЛ підписано меморандум про довгострокову співпрацю.  В кожен приїзд столичної медичної бригади  в наш район Микола Іванович привозив для Турківської КЦРЛ сучасне медичне обладнання , яке   є конче необхідне для лікування та діагностики. Перебуваючи на Турківщині, щороку  київські фахівці відвідували й Західний реабілітаційно-спортивний центр Національного комітету спорту інвалідів України. Там також обстежували та консультували спортсменів та персонал закладу. За це медикам,  а також Миколі Івановичу, щиро вдячний Уповноважений Президента України у справах людей з інвалідністю, депутат Верховної Ради України трьох скликань, Герой України, його товариш  Валерій Сушкевич.

Попри велику зайнятість, Микола Іванович завжди знаходить час для спілкування з друзями,  з ними  любить пограти у футбол, більярд чи настільний теніс, послухати гарну музику. А коли  випадає побути на самоті – читає релігійну літературу. Він чудовий сім’янин, надійна опора для дружини Ольги, яка, маючи дві вищі освіти (юридичну та економічну), працює в Національній академії прокуратури. Вона кандидат юридичних наук. Надійний батько  та добрий порадник двом дочкам  –Христині, студентці правничого коледжу при Київському національному університеті ім. Т. Шевченка, та Арсенії – студентці  медичного ліцею при Національному медичному університеті ім. О. Богомольця. Сім’я для Миколи Івановича – це любов, повага, затишок і комфорт. Це суспільство в мініатюрі, від цінності якого залежить безпека всього великого людського суспільства.

Пройдено чималий шлях, у життєвій скарбниці – вагомі здобутки, великий досвід, визнання й пошана. А за горизонтом – нові вершини, підняття на які – попереду. Головне, що є бажання підкорювати їх ще і ще.  Як і раніше, Микола Іванович люб’язно передає набуті знання і досвід своїм молодим колегам. При цьому, як напуття,  завжди  цитує слова американського винахідника Томаса Едісона «Наш великий недолік в тому, що ми занадто швидко опускаємо руки. Найбільш вірний шлях до успіху – весь час пробувати ще один раз». І в цьому є сенс. Адже лише наполегливі сходять на Олімп.

Василь ВАСИЛЬКІВ.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Наша газета у PDF

Турка з висоти пташиного польоту

Шукати на сайті

Архіви