В єдності - сила народу

Народний часопис турківщини

МАКСИМАЛЬНИЙ КОНТАКТ З ПАЦІЄНТОМ – обов’язок медика, що матиме відображення у фінансовій винагороді

Дата: 03.02.2020 Кометарі: 0

Так чи інакше впродовж життя кожній людині доводиться звертатися до медичних закладів. Важко знайти щасливчика, якого б це оминуло. Власне тому в суспільстві є велике зацікавлення широкого загалу людей до роботи закладів охорони здоров’я, та й навіть окремо взятих фахівців. В особливий спосіб це відчутно в часі реформ. Тоді ми часто порівнюємо медицину незалежної України з 30-річною історією – з радянською, або з європейською. І думок з цього приводу є чимало. А що найголовніше – покладаємо великі   надії на майбутнє нашої охорони здоров’я: високотехнологічне, фахове, доступне та людяне.

Останніми роками маємо добру  нагоду застановитися на роботі та перспективах галузі, адже йдеться про масштабні переміни, яких досі Україна не бачила. І вже інше питання: в який спосіб вони відбудуться та як житиме медична спільнота після їх завершення, що отримають медики та на що можуть сподіватися потенційні пацієнти, тобто всі ми з вами?

Спілкуючись з головним лікарем  комунального некомерційного підприємства «Турківський районний центр первинної медико-санітарної допомоги» Миколою Яцкуляком, я дізнався, що проведення реформи досить-таки непроста річ , хоч і конче потрібна та безальтернативна. Думаю, що нашим читачам буде цікаво, як все відбувалося на первинці, тим більше, що  уже найближчим часом реформи охоплять і вторинний рівень надання медичної допомоги.

– Отже, Миколо Петровичу, поділіться недавніми спогадами, як починався процес реформування первинки.

– Досить-таки не просто. 5 липня 2018 року сесія Турківської районної ради прийняла рішення про створення центру ПМСД. Так сталося, що мені доручили провести організаційну роботу, зокрема зареєструвати підприємство, підготувати документи для одержання ліцензії. Зрозуміло, що самому це зробити було важко, та й навіть здавалося, що  неможливо. Стало питання зі штатним комплектуванням підприємства. Логічно, що це мали бути фахівці районної лікарні. І тут я, на великий подив, стикнувся з першою проблемою. Центр створили, а охочих працювати в ньому немає. Люди з великим острахом сприймали пропозицію про перевід у новостворене підприємство. Виявляється, хтось з КЦРЛ нашіптував їм, що з цього нічого доброго не буде, мовляв, усе завалиться, мало не на зародковій стадії, а ті, хто виявить бажання прийти сюди на роботу, просто залишаться безробітними.

Але, дякувати Богу, знайшлися відчайдухи, що не побоялися ризикнути та, більше того, повірили в реформу. Але, на тобі! Тут знову проблема – хто має написати наказ на переведення? Виконувач обов’язків головного лікаря Костянтин Коробов тоді перебував у довготривалій відпустці, а час невпинно спливав, все нагадуючи про нагальну необхідність готувати документи. І лише після втручання голови Турківської районної ради Володимира Лозюка, процес переведення спеціалістів зрушився, як кажуть, з мертвої точки. Таким чином перший наказ, що я приступаю до виконання обов’язків головного лікаря, датований 18 вересня, а вже наступного дня  був інший – про зарахування в штат трьох осіб: головного бухгалтера, завідувача кадрів та фахівця з комп’ютерної техніки. Фактично днем народження Центру можна вважати 18 вересня 2018 року. Власне з того часу ми активно почали працювати над тим, щоб якомога швидше отримати ліцензію, без якої підприємство не могло надавати медичні послуги, а відтак отримувати фінансування і розвиватися.

– Ліцензію отримали безпроблемно. Як  вам це вдалося зробити?

– Скажу відверто: не все було просто. А іноді навіть і складно. Щоб її отримати, потрібно було виконати законодавчі вимоги ліцензійної комісії. А це – наявність матеріально-технічної бази, кадрового забезпечення і т. ін. На той час ми не мали необхідного обладнання. На початку я розраховував, що в рамках реформи нам передадуть будівлю поліклініки, або бодай половину приміщення. А, як результат, отримали стару будівлю, де ми зараз знаходимося, яку я жартома називав псячою будкою. Це приміщення явно мале. Сьогодні, як і на початку нашого створення, лікарям доводиться тіснитися по двоє-троє в одному кабінеті. Щодо документів на отримання ліцензії, то ми готували їх,  тіснячись  – 5 осіб в 19-му кабінеті райполіклініки, по черзі сідаючи до роботи за комп’ютер. Паралельно як лікар-лор я ще й проводив прийом хворих. Попри це, до грудня ми їх таки підготували й отримали ліцензію. Велике сприяння в цьому  надав депутат Верховної Ради України Андрій Лопушанський, залучивши нам на допомогу консультантів з консалтингової компанії. За це йому велике спасибі. Так уже 2 грудня був наказ на переведення до нас працівників, що працювали в первинній ланці лікарні.

– І скільки це було осіб?

– На той час – 135. Це працівники 14 амбулаторій сімейної медицини та 42 ФАПів. Тоді через те, що ми мали найменше  в області в процентному відношенні укладених декларацій з пацієнтами, не могли взяти в штат  молодших медичних сестер. Причина  такого стану – недостатня кількість лікарів. Через це й не було фінансування.

– А скільки на той час було лікарів?

–Приблизно 10. У процентному відношенні – це 48 відсотків від потреби. Тоді як  Сколівський район мав 90 процентів, Старосамбірський – 98. Кожна друга лікарська вакансія у нас була без сімейного лікаря.

Процес підписання декларацій ускладнився ще й тим, що в кінці 2018 року ми змінили медично-інформаційну систему та адміністративно-правовий статус,  змінився код ЄДРПО, а тому всі декларації, що були укладені до цього, треба було переукладати. А це втрачений час. На початку січня ми мали приблизно 8 тисяч декларацій, відповідно й фінансування – недостатнє.

– Скільки декларацій маєте зараз?

– Так експромтом можу помилитися на 5-10, але приблизно – це 27300.

– А чи є в районі люди, що не уклали їх?

– Думаю, що так. Згідно довідкового календаря, ми  обслуговуємо 48200 осіб. Це разом із Боринею. Хоча ця цифра не точна. Щоб знати достеменно, треба зробити перепис. Багато людей з району виїхало. Думаю, що на Турківщині проживає десь 35 тисяч осіб.

– Миколо Петровичу, а як ви вирішили проблему із заповненням лікарських вакансій?

– Це якесь Боже благословення. Коли я на конкурсній комісії розповідав про наші плани на перспективу, казав, що до кінця 2019 року зможемо прийняти двох лікарів та стільки ж в наступному. Але так сталося, що на сьогоднішній день з трьома сумісниками уже маємо 25 лікарів. У нас залишилося 4 лікарські амбулаторії, які не мають сімейного лікаря.

– А як справи із самими приміщеннями амбулаторій?

– У Либохорі будівництво на завершенні, у Нижній Яблуньці обласна адміністрація обіцяє закінчити роботи до кінця кварталу. Голова районної ради Володимир Лозюк запевнив, що в цьому році буде завершено реконструкцію амбулаторія в с. Лімна та капітальний ремонт амбулаторія в с. Верхнє Висоцьке. В минулому році тут перекрито дах і зроблено фасад однієї сторони приміщення. Капітальний ремонт проводимо й у Ясениці.  Заплановано роботи у Вовчому та Гусному.  У райцентрі, у  будівлі, де ми знаходимося, а  також  Турківська лікарська амбулаторія, ремонтні роботи проводимо своїми силами. За це я дякую всьому колективу Центру та майстрам. Я постійно відчуваю підтримку колег, та більше того – їх співвідповідальність за все, що робиться.

– Цікаво, а яка матеріальна база дісталася вам в часі створення Центру?

– Нікудишня. Три автомобілі «Опель» – усі в неробочому стані. Хоча зараз їх ми відремонтували, усі – на ходу. З чотирьох «УАЗів»  придатний до експлуатації лише один – в  с. Ластівка. Але мені приємно, що держава думає про нас й активно допомагає. Ми вже отримали 5 автомобілів «Рено-Дастер», і є запевнення що до кінця року отримаємо ще 6 таких авто. Тоді всі амбулаторії, і навіть ті, що мають «Опелі», матимуть нові машини. Недавно ми отримали ще й нову «Тойоту», обладнану сучасним медичним устаткуванням, яку виділив фонд Рената Ахметова, за сприяння Президента України Володимира Зеленського. Всі машини повнопривідні, а тому маємо можливість доїхати у будь-який  населений пункт району до пацієнтів, які підписали з нами декларацію.

– З транспортом зрозуміло, а як з медичним обладнанням?

– На початку практично ми не мали навіть справних  апаратів для вимірювання артеріального тиску, не кажучи вже про якесь інше обладнання, без якого робота медика є неможливою або малоефективною. В даний час нам вдалося закупити найнеобхідніше, розуміючи, що уже в 2020 році, згідно Наказу МОЗ України, роботу медиків первинки оцінюватимуть не лише по кількості укладених угод, а й за якістю надання послуг. Кожний медичний випадок будемо описувати в інформаційно-медичній системі, і від того залежатиме зарплата працівника. Такий собі стимулюючий фактор. Якщо робота наша буде неефективною, Служба здоров’я може припинити фінансування, і навіть розірвати з нами угоду. А тому ми націлюємо лікарів, зрештою, і весь медичний персонал, на те, щоб вони цікавилися проблемами пацієнтів і все відображали в протоколах. Це називається динамічне спостереження за здоров’ям пацієнта. Медик, у принципі, буде   зобов’язаний бодай  один-два рази на місяць зателефонувати людині, поцікавитися її здоров’ям.  А якщо є можливість, під’їхати до неї, надати консультацію. Просто так відсидітися, чекати від зарплати до зарплати – не вийде. У кращому випадку, ті, хто привик так працювати, матимуть мінімальну зарплату. І я це цілком підтримую. Людина, яка, прийшовши на роботу, сумлінно виконує покладені на неї завдання, має мати значно вищу зарплату, аніж та, яка працює аби день до вечора.

– Щоденно ви приймаєте чимало хворих. Зрозуміло, що для визначення діагнозу потрібні лабораторні  дослідження.  Де роблять їх  пацієнти? Як відомо, власного обладнання для цього ви не маєте.

– У минулому році ми уклали угоду з лабораторією «Унілаб» та з лабораторією Турківської КЦРЛ. Зійшлися на таких собі поміркованих цінах. Вони приймають наших пацієнтів, роблять аналізи, а ми їм за це платимо. Хоча поряд з цим ми активно працювали, щоб самостійно надавати такі послуги. І все у нас вийшло. Так. днями отримали гематологічний апарат, який робить в автоматичному режимі за 1 хв. більше  20 параметрів аналізу крові (гемоглобін, лейкоцити, тромбоцити і  т. ін.) До кінця  січня плануємо придбати апарат, що робитиме, окрім загального, ще й аналіз на холестерин. А днями, так послав Бог, ми прийняли в штат й лаборанта, уже з досвідом роботи, Олександру Кренту, яка три роки до того уже працювала на подібному апараті в Полтавській області.

– Миколо Петровичу, маєте чималий парк автомобілів. Треба його належно утримувати.

– Так, це наша нагальна проблема. На зарплату водіїв, придбання пального кошти передбачено. Потрібні гаражі. Це ж треба збудувати їх аж 15! Нещодавно цікавилися, у скільки обійдеться один. Так ось будівельники нам сказали, якщо споруджувати його з блоків, вартість буде приблизно 150 тисяч. Але ми порадилися і вирішили, що зробимо гаражі каркасного типу. Ця процедура виглядає так: зварюємо каркас, обшиваємо металопрофілем, знизу ставимо чи бетонне, чи дерев’яне покриття, ставимо  ворота, і все це – за 15-20 тисяч.

– Нашим читачам буде цікаво, чи виїжджатимуть ваші автомобілі на виклик до хворих?

– Усе вирішуватиме сімейний лікар. Він має знати всі проблеми пацієнта, і коли треба буде надати медичну допомогу, вирішуватиме: зробити це по телефону, послати фельдшера, а чи під’їхати, в разі потреби, автомобілем. Це його відповідальність, а відтак, думаю, що й авторитет, що залежатиме від правильності прийнятих рішень.

– Бачу, зараз у вашому приміщенні затишно й приємно, хоч зовні воно виглядає досить-таки страшненьким.

– На даний час ми завершуємо ремонти на другому поверсі, де, до речі, й розміститься лабораторія. І вже в цьому році маємо намір (і думаю, що він буде зреалізований) перекрити дах і зробити фасад.

– Можливо, у зв’язку з реформуванням вторинки, вам-таки віддадуть частину приміщення поліклінічного відділення?

– Ми були б вдячні, якби  нам дали хоча дві кімнати лабораторії. Тоді на другому поверсі, де зараз завершуємо ремонти, можна було би зробити кімнату денного стаціонару. Прийшов хворий, прокапався, полежав 2-3 години і пішов собі додому. Нашу ідею, до речі, активно підтримують і пацієнти. Все залежить від того, хто очолить вторинку. Я вірю, що це буде поміркована, розсудлива людина.

– Сьогодні важко зустріти керівника, чи підприємство взагалі, які б не мали проблем.

– Зрозуміло, їх не бракує. Як на мене, одна з найголовніших – остаточно переконати широкий загал населення в необхідності імунопрофілактики. Роками людей дурили та страшили вакцинацією, мовляв, помирають діти, вакцина неякісна.  Хоча в окремих випадках на то були підстави. Але ж подивіться, у минулому році ми це питання зрушили з мертвої точки і  справи пішли, на мою думку, ефективно. До нас десятками, навіть і у вихідні дні, приходили батьки з дітьми. Ми змушені були встановити чергування. І, дякувати Богу, нічого страшного не сталося. Я сьогодні хочу подякувати за цю  надзвичайно важливу роботу всьому колективу, особливо своєму заступнику Івану Нагайку  та сімейному лікарю – Тетяні Козлятніковій, а також уродженці нашого району, координатору Міністерства охорони здоров’я з питань імунізації, члену громадської організації «Тверезі вакцинатори» Надії Дребот, яка також працювала в цьому контексті на Турківщині. Велику роз’яснювальну роботу провів у недавньому заступник голови Турківської РДА Юрій Лило. Він особистим прикладом показував усім, що вакцинація – це не щось страшне, а необхідне.

Як на мене, важливим є й те, що сьогодні 95 відсотків медичних сестер нашого Центру, маючи відповідну підготовку та дозвіл, проводять вакцинацію, а рік тому в м. Турка це робила лише одна медична сестра.

Ще одне питання, яке, я сподіваюся, ми  успішно вирішимо: контроль за інфекційними захворюваннями – туберкульоз, гепатит.  Надії тут покладаємо на колектив медпрацівників та Івана Нагайка, адже він має великий досвід роботи. І знову ж таки, якщо лікар сімейної медицини, знаючи, що на його дільниці є інфекційні хворі, налагодить належний контроль і не допустить розповсюдження захворювання,  та, більше того, максимально локалізує  його, за це отримає додаткову винагороду.

Зараз активно працюємо й над тим, щоб долучитися до так званої телемедицини. Але для цього всі амбулаторії  потрібно оснастити технічними засобами  й навчити людей працювати.

– Миколо Петровичу, уже з 1 квітня медики первинки скеровуватимуть пацієнтів для  подальшого лікування в ту чи іншу лікарню, а там від того матимуть кошти. Принцип – гроші ходять за пацієнтом. Чи не буде тут домовленості: мовляв, скеруй до мене, а я віддячу.

– Думаю, що ні. Лікар первинки приймає хворого, встановлює діагноз, а вже той, з відповідними аналізами та скеруванням, сам обирає, в який  спеціалізований заклад він піде. А піде туди, де його фахово пролікують, гарно приймуть, уважно віднесуться. Недаремно ж кажуть, іноді навіть і добре слово лікує. І на це медикам вторинки треба зважати.

– Якщо можна, два слова про наявність медикаментів на невідкладну медичну допомогу у вашому закладі.

– Однозначно, вони є всюди і в достатній кількості. Хоча треба розуміти, що це препарати  для невідкладних станів, і аж ніяк не на лікування на два чи три  дні.

– Коли мова зайшла про медикаменти, хочеться запитати, як вирішуєте проблему з безкоштовними  рецептами?

– Наразі аптеки в м. Турка їх ще не відпускають, хоч проблеми з випискою рецептів немає. У 2019 році ми їх виписали 6030, а вже з початку січня 2020 року – 267. Кажуть, що вже найближчим часом програма «Доступні ліки» буде значно розширена в контексті переліку найменувань, а може й збільшенні нозологій. Правда, тут маємо також проблеми. Для прикладу, якщо сімейний лікар іде у відпустку, його обов’язки виконує хтось інший, але він (той, що заміняє колегу)не може виписати безкоштовний рецепт  людині, що  зареєстрована в того, хто наразі відсутній. Тут треба щось змінювати, щоб не будоражити людей. Це насправді невелика проблема, але наразі не вирішена.

Дякуємо районній раді, що виділили 50 тисяч гривень на пільгові рецепти, хоча це явно мало. Реально нам треба було бодай 500 тисяч, щоб максимально забезпечити хворих медикаментами.

– Ну й наостанок: наші читачі цікавляться,  як далеко ваш автомобіль, що приїхав на виклик,  може доставити хворого?

– Привізши пацієнта в амбулаторію, лікар зробить попереднє обстеження і вирішить, куди скеровувати пацієнта дальше. У разі необхідності, наша машина без проблем завезе цю людину до найближчого спеціалізованого закладу. Якщо він є  в Турці  чи в Старому Самборі, значить туди, а  якщо лише у Львові, значить до Львова. Я хочу, щоб усі читачі розуміли, що медики стоять, як колись модно було казати, на сторожі їхнього здоров’я і мають робити все можливе, звичайно, в межах існуючого законодавства,  щоб максимально допомогти хворому в лікуванні.

Розмовляв Василь Васильків.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Наша газета у PDF

Турка з висоти пташиного польоту

Шукати на сайті

Архіви