Народний часопис турківщини

Професія  медика — це, певно, набагато більше, ніж просто професія. Це дійсно покликання, дар Божий, без якого неможливо рятувати життя. Отже, і професійне свято, яке відзначатимуть в неділю медики,  стосується не лише їх, але й кожної людини, оскільки здоров’я й життя – нерозривні. Здоров’я — це не лише благо та щастя кожного, а й безцінне суспільне надбання. Тому від працівників медичної галузі, окрім зцілення, люди  очікують тепла і терпіння,  душевності та розради. Ще Гіппократ сказав: «Любов до медицини йде пліч-о-пліч з любов’ю до людини». Саме такою стежиною пішли ці дві гарні, милі, симпатичні,  інтелігентні, завжди усміхнені і люб’язні, медичні сестри, яких ви бачите на фото. Таким, як вони, люди довіряють  найдорожче – своє життя і здоров’я, адже у будь-який час дня і ночі  готові прийти на допомогу, даруючи радість одужання, у них вистачає сили і витримки творити добро.

Одна з цих миловидних сестричок – Лідія Бриндак (на фото – праворуч). Медичною стежиною крокує ось уже 28 років,  а недавно відзначила свій ювілейний день народження, і, безперечно, їй було адресовано багато теплих привітань від своїх колег і знайомих, друзів. Бо справді заслуговує цього. Народилася в м. Суми.  Там і навчалася, там  з відзнакою  закінчила медичне училище.  Мала  можливість в Сумах  піти на роботу,  в реанімаційне відділення, але все-таки вирішила приїхати на Турківщину.  У Турці  розпочинала  свій професійний  шлях  разом  з лікарем-педіатром  Вандою Ясінською  – в дитячій консультації, патронажною медсестрою, на час декретної відпустки. Потім  Лідії Миколаївні запропонували постійне місце роботи в онкологічному кабінеті районної поліклініки. У нашому гірському містечку знайшла своє подружнє щастя, вийшла заміж, народила донечку Яну. До 17 лютого 2020 року працювала медичною  сестрою  в онкологічному кабінеті.  Зараз ось уже чотири місяці,  як Лідія Бриндак  в РЦ ПМСД, на посаді головної медичної сестри.

– Мені надзвичайно подобається моя робота, яку справді  люблю. Дістаю задоволення, коли роблю людям приємне. То такий позитив, що  навіть не можете собі уявити. Людина йде  вам назустріч, посміхається,  а на очах – сльози радості, – каже Лідія Миколаївна. –  В онкологічному кабінеті  – психологічно важка робота. Лікаря-онколога на постійній ставці не було, навіть зі своїм чоловіком працювала багато разів.  Тут важкий контингент хворих, де лікують, в першу чергу, словом. Працювала багато з фельдшерами, з наркотичними середниками. Різні були ситуації, але, дякувати Богу,  все вирішувалося. Я й далі займаюся випискою ліків для онкологічних хворих, тільки вже наші сімейні лікарі ведуть цих пацієнтів. Важкувато, звичайно, адже прийшла  сюди працювати  в час пандемії коронавірусу. Як мовиться,  усі проходимо такий собі  бойовий шлях. Але нічого. Мені  багато допомагає головний лікар Микола Яцкуляк, заступник Іван Нагайко, моя колега по кабінету Мар’яна. Усі допомагають.. Я їм за це щиро і безмежно  вдячна.

Приємно вражає своєю скромністю, ввічливим ставленням до людей і напарниця п. Лідії – виконуюча обов’язків старшої медичної сестри РЦ ПМСД Мар’яна Кисіль (на фото – ліворуч).

Мар’яна Степанівна народилася в м. Ходорів. Навчалася у Львівському медичному коледжі. Вийшовши заміж (життя  склалося так) молода,  енергійна та перспективна  медсестра приїхала  працювати на Турківщину, у Карпати. Це було у 2002 році. А місцем роботи  для   Мар’яни Степанівни став стоматологічний кабінет районної поліклініки.  Щоправда, довго не було постійності,  мало не в кожному  медичному кабінеті довелося пропрацювати, тож досвіду набралася неабиякого. Потім уже знайшлося  й постійне місце роботи – у фізкабінеті поліклінічного відділення, але Микола Яцкуляк, головний лікар первинки, запропонував Мар’яні Степанівні йти працювати до нього, у центр ПМСД,  медсестрою. Поки що п. Мар’яна виконує тут  обов’язки старшої медсестри. А далі як буде – покаже час.

– Є велике  бажання працювати  в такому колективі, – кажуть медсестри (і, до речі, такої думки всі медичні працівники  центру первинної медико-санітарної допомоги) – Хороший колектив,  чудовий керівник. Умови для роботи дуже добрі. Керівництво старається йти назустріч кожному  для того, щоб ми були задоволені  і  заробітною платою,  і  умовами праці.  Ми забезпечені всім,  починаючи від звичайної  серветочки, що потрібно для лабораторії.  Консультації лікарів,   інші методи обстеження у нас досить  хороші.  Принаймні на тому рівні, на якому ми зараз є.   Ввічливе ставлення до людей – основне в роботі колективу. Звичайно, що бувають різні нюанси, але стараємося виправити помилки, дослухатися  до порад чи зауважень. Так як  це буває  на кожній роботі. У нас   майже  всі  сімейні лікарі  уклали договори з пацієнтами понад норму.  Ви ж бачите, що зробили  тут зі старого приміщення – красу!  Тож наш головний лікар – і людина з великої букви, і добрий господар. Не просто керівник, а багато доброго  в одному.  А це, до речі, не кожному дано.  Тож хочемо побажати напередодні Дня медичного працівника  і Миколі Петровичу, і всім своїм  колегам –  в першу чергу  міцного здоров’я, щастя, миру та спокою, тепла і розуміння близьких, мудрості і терпіння, благополуччя у родинах, невичерпної енергії та людської пошани.

Ольга Тарасенко.