Народний часопис турківщини

Музею  народної творчості та побуту Народного дому села Нижня Яблунька, який свого часу організував  його директор  Володимир Мишковський,   передано унікальну колекцію  сопілок, якіх  ще називають у народі пищавки. До речі,  є серед  них і  дуже давня  сопілка. А загалом, їх  близько десяти.

Слід сказати, що  бойки здавна славилися своїми музичними смаками та здібностями, вмінням виготовляти  не тільки сопілки, а й інші музичні інструменти. Сопілку дуже часто згадують у міфології, а особливо – в народних казках. Для прикладу, Лель (син Лади), юний Бог кохання, закохує в себе дівчат, награючи їм на сопілці і наспівуючи. За легендою, сопілку Леля можна почути саме в  ніч на Івана Купала, що вважалася найкращим часом для посвячення мольфарів. У казках сопілку описують як символ боротьби зі злими силами, а також магічним засобом для  виконання бажань людини: «І сказав батько до Оферми: за те, що ти добрий, дарую тобі сопілочку. Як на ній заграєш, то сповниться все, що захочеш», або ж «Прийшов на галявину – ні одної овечки не видно. Та парубок витягнув сопілку і заграв. Вівці гейби з-під землі з’явилися, і їх було, як листя на старому дубі»,  чи  «А була та сопілка не проста, а чарівна: як заграє, так усе живе й танцює. От заграв Іван, так і пішло все танцювати: і вовки, і зайці, і лисиці, й ведмеді. А Іван все гра та сміється. Уже ті звірі сердешні танцювали, танцювали і поморились». Сопілка  й дотепер залишається невід’ємним атрибутом в житті горян.  Один із  збирачів бойківського фольклору, старосамбірчанин   Михайло Хай розповідає про епізод, що трапився з ним  під час мандрівки в електричці «Самбір – Сянки»: «…в розмові з одним колоритним і балакучим бойком із уст його мимохідь зронилося „за халявов біду ношу”. Згодом  з’ясувалося, що захалявною „бідою” співрозмовника було не що інше, як звичайнісінька бойківська пищавка – розрадниця у біді й горі, найперша порадниця у нелегкому матеріальному і духовному житті. На сопілці дуже часто грали пастушки. Саме сопілкарство Бойківщини є одним із найдавніших шарів традиційної народної музичної  культури людей – етносу. 

– Ці експонати, – каже Володимир Мишковський, –  нашому музею (можна сказати вже сімейному, бо кожен із родичів  чи близьких, знайомих   щось сюди  приніс) подарував  мій син Микола. Це   дві родини сопілок: сучасна і старовинна. Сопілки не однакової довжини та кольору, виготовлені з різного матеріалу,  але всі  десятидіркові.  Є серед колекції  й басова сопілка ( майже аналогія сопілки, яку  в давнину називали  гайда),  вона – найстаріша, їй біля 100 років.  Досить цікава історія цієї сопілки.  Син її  якось надибав, викупив, відреставрував, звичайно, вийшов більш новий варіант, і долучив до колекції. Є також уже  відреставрована  альтова сопілка, вона належала одному із музикантів гурту «Гайдамаки». Є сопілки, яким більше півстоліття, а є й сучасні, саморобні,  які Микола виготовив з поліпропіленової труби.

Микола Мишковський  віддавна цікавиться старовинними бойківськими інструментами.   Зараз він проживає у Львові,  займається викладацькою роботою, музикант відомого львівського гурту «Брати».   Талановитий митець  мріє створити ансамбль сопілкарів,  зібрати цілу родину первинних бойківських  музичних інструментів,  зокрема й  старовинну бойківську трембіту.  Хоче спробувати виготовити сопілки не тільки з поліпропіленової труби, а й з  алюмінієвої.  І, звичайно,  що  багато зі своїх  унікальних знахідок та витворів передати батькові в музей,  Тож віриться,  що всі ці експонати привертатимуть  увагу відвідувачів  музею Народного дому с. Нижня Яблунька  і  стануть яскравим  та   цінним доповненням до його,  й так уже  багатої, колекції.

Ольга Тарасенко.