Народний часопис турківщини

Про проблеми, перспективи Турківщини та жовтневі вибори

З кожним днем політичне життя не лише в Україні загалом, а й  у нас, на скромній Турківщині, набирає все більших і більших розмахів. І це не дивно, адже за три місяці практично завершуються повноваження теперішніх органів місцевої влади, починаючи від сільського голови і закінчуючи обласними очільниками. Особлива інтрига – вибори, що відбудуться у жовтні. Як відомо, вони пройдуть згідно нового законодавства, яке ще не до кінця зрозуміле. Та й накладається воно на нову адміністративно-територіальну схему, до якої є також багато запитань.

З огляду на те, що на Турківщині  перестануть існувати районна рада та райдержадміністрація,  нам, а також широкому загалу читачів, цікаво почути думку керівників цих структур в контексті прийдешніх подій. До слова, й запитання, які сьогодні будуть адресовані голові районної ради Володимиру Лозюку, ми самі не видумували, а просто узагальнили та згрупували ті, що надійшли до нас від жителів району.

– Володимире Омеляновичу, як відомо, Верховна Рада України визначилася й призначила місцеві вибори на 25 жовтня. Але наразі маємо багато незрозумілих, водночас принципових, питань, що стосуються виборчого процесу. На Вашу думку,  вибори  відбудуться без форс-мажорів?

– Думаю, що виборче законодавство будуть відшліфовувати і до жовтня матимемо уже ясну картину. Хоч і зараз  загальні контури визначено. Центральна влада зацікавлена в тому, щоб  вибори  провести і скинути із себе цілий ряд проблем на об’єднані територіальні громади.  Але досі до кінця не зрозумілі статус, повноваження , обов’язки, фінансування районних рад. Як відомо, вони будуть укрупнені і ми належатимемо до Самбірської.  На Турківщині маємо дві об’єднані територіальні громади, визначені згідно рішення Кабінету Міністрів України. Але хочу повідомити, що з часу початку адміністративно-територіальної реформи в Україні, вчора сесія Турківської районної ради уже прийняла 12-те звернення до  найвищих державних органів, подавши до них економічне обгрунтування щодо збереження Турківського району як гірського.

Я не перший раз беру участь у виборах: чотири рази мене обирали депутатом районної ради, двічі   довіряли посаду голови. І кожен раз виборча процедура відбувалася за зміненим законодавством. Це вже якась традиція в Україні. Я категорично не сприймаю спроб законодавців загнати нас всіх в політичні партії. Мовляв, по-іншому балотуватися не можна. Тривожно, але нас ділять не лише за партійною ознакою, а й за конфесіями, мовними питаннями.  Та й територіально – на Схід та Захід. Комусь це вигідно, щоб ми були роз’єднані.

На моє глибоке переконання, нам не треба було ділитися на ОТГ, а створити одну міцну громаду. Якщо багато чиновників, так, провести скорочення і працювати далі. Ми це зрозуміємо пізніше, коли  наб’ємо гулі, відчуємо фінансові проблеми. А вони будуть неодмінно. У першому читанні проголосовано законопроект, згідно якого прибутковий податок з фізичних осіб йтиме в бюджет не за місцем праці людини, а за місцем реєстрації центрального офісу.  Це може бути Львів, Самбір чи якесь інше місто, але не Турка чи Бориня, де є лишень маленькі філії. Власне тому я, сьогодні діючий голова районної ради, стурбований фінансовою ситуацією, яка нас чекає. Мене турбує й те, якщо завдяки адмінресурсу провладна партія здобуде перемогу й на місцевих виборах, тоді  в нашій державі, де переслідують опозицію і є ознаки диктатури, будуть великі проблеми.

Мусимо пам’ятати, що останнім часом,  через незрозумілу позицію  партії монобільшості щодо розбудови держави,  в Україні набирає обертів ворожа партія, яка з другого чи третього рейтингового місця може стати першою. Тоді Україна справді опиниться в небезпеці. Власне  тому треба думати і зважувати.

– Логічно наших читачів цікавить запитання, а чи має намір брати участь у виборах  голова Турківської районної ради Володимир Лозюк?

– Скажу вам чесно: я довго думав, зважував, аналізував  у контексті того, що вдалося  мені зробити за дві каденції, та що можу зробити в перспективі, й вирішив подавати свою кандидатуру на голову Турківської ОТГ. Розумію, що в багатьох виникне запитання, чому я, уродженець, і в  даний час житель смт. Бориня, не балотуюся на керівника тамтешньої громади? Все дуже просто. Посада для мене не має значення. Маючи чималий досвід, зв’язки, щиро хочу зреалізувати глобальні важливі проекти, частина з яких уже розпочаті, інші – на стадії розвитку. За час мого перебування на посаді голови районної ради, нам вдалося зробити багато добрих справ і по Боринському кущі.  Для прикладу можна взяти ремонт дороги Бориня-Боберка, який , дасть Бог, розпочнеться уже найближчим часом. Але  розумію, що глобальних проблем тут є не так багато, як у майбутній Турківській громаді. Власне, бачу себе і застосування своїх вмінь і здібностей тут. Дивимося по  м. Турка. Це питання водопостачання, каналізації, вивезення  й захоронення, а в перспективі й переробка твердих побутових відходів. Усе це робота, як кажуть,  не одного дня, а на роки і з залученням великих коштів. Я маю бачення, як принципово вирішувати ці питання, кого   і яким чином залучати до роботи. Тут є багато роботи і в питанні ремонту доріг, зокрема Турка-Лопушанка. До речі, найближчим часом на цей відрізок буде виготовлено проектно-кошторисну документацію. Це й завершення ремонту дороги Турка-Східниця. Вона дасть добрий поштовх для розвитку туризму. Нагальною є проблема й ремонту дороги Турка-Ільник. Хоч розумію, що зреалізувати це буде нелегко, але з доброю командою цілком реально.

– Володимире Омеляновичу, якось дивно виходить: ще недавно Ви були прихильником відкриття переходу в с. Боберка, а тут, в разі  Вашого обрання, треба буде його полишити й братися за Лопушанку. Чи правильно це зрозуміють виборці?

– Прийшовши на посаду голови районної ради, я просто продовжив роботу моїх попередників. По Боберці були вже великі напрацювання, туди виїжджало цілий ряд представницьких комісій, працювали експерти. Але я ніколи не   був проти будівництва пункту переходу і в Лопушанці. Єдине, що я міг казати: нехай змагаються,  кому скоріше вдасться. Тим, хто лобіює Боберку, а чи тим, хто Лопушанку. Я за здорову конкуренцію і завжди готовий подати руку допомоги в будь-якій справі, що стосується розбудови Турківщини  та створення благополуччя для її жителів. Але будьмо реалістами: перехід Боберка-Смольник є економічно вигіднішим не лише для Турківщини, а й для Львівської та Закарпатської областей. Втім, це не означає, що він буде відкритий скоріше, аніж на Лопушанку. Все визначить час та обставини.  І в цьому контексті дуже важливо, як розвиватиметься політична ситуація в Україні взагалі.

–Поряд з багатьма проблемами, що дістануться новоствореним ОТГ, на важливому місці будуть й освітянські. Так склалося, що тут практично змін не відбувається. Все йде за звичним, тихим шаблоном.

– Так. На превеликий жаль, громадськість Турківщини, в тому числі й освітянське середовище, неохоче відгукуються на радикальні реформи, які б могли значно покращити якість освіти. Розумію ( і це всі знають), що сьогодні ми маємо велике нерозуміння із створенням опорних шкіл. На теренах  майбутньої Турківської громади, згідно існуючих норм, вони можуть існувати лише в райцентрі, де навчальні заклади відповідають вимогам. А треба було б їх створити на всіх напрямках – Лімнянському, Ільницькому – щоб, коли реформа відбудеться, не возити дітей на навчання в Турку, а створити умови на місцях. У громаді має бути декілька навчальних закладів, обладнаних за сучасними вимогами, з висококласним педагогічним персоналом, де будуть давати якісну освіту.

Наразі ми не готові до таких змін. І це свідчить недавня сесія районної ради, де депутати не підтримали пропозицію створення опорних шкіл в  Борині та Верхньому Висоцьку. А опорна  комплектна школа, як відомо, фінансуватиметься з державного бюджету, а всі першого-другого ступеня, де навчатиметься менше 25 дітей, та першого-третього ступеня, де навчатиметься менше 100 дітей, перейдуть на фінансування ОТГ.  Звідки брати кошти на їх утримання – питання з багатьма невідомими.  Сьогодні вартість навчання одного учня, для прикладу, в  школі м. Турка, складає 8-9 тис. грн., а  у  малокомплектній, у віддаленому селі – 60 і більше тисяч гривень. Отже, реформа в освіті, про яку я говорю вже не перший рік, є нагальною і конче потрібною. Інакше байдужість, нерозуміння і зволікання можуть обернутися великими проблемами.

–          Володимире Омеляновичу, жителі с. Лімна запитують, чи пам’ятаєте свою   обіцянку здати в експлуатацію амбулаторію сімейної медицини в їхньому селі до кінця поточного року?

– Звичайно, пам’ятаю. Для цього тут передбачено достатню коштів. Проведено великий обсяг  робіт. І цілком реально, якщо не буде зволікання з проплатою  підряднику за виконані роботи, яке  маємо зараз,  то  за два-три місяці в Лімні можна буде святкувати новосілля. Принагідно хочу звернутися до керівництва Турківської РДА – пришвидшити процес передачі актів до обласної адміністрації для фінансування.

До слова, хочу повідомити й про ще один цікавий проект, реалізація якого розпочалася в с. Верхнє Висоцьке, В рамках державної програми  тут збудують забійний цех великої рогатої худоби, щоб перекупщики, із введенням його в експлуатацію,  не дурили людей, а кожен житель району міг привезти тварину на комунальне підприємство, зважити й отримати  реальні кошти. У перспективі, згідно планів,  тут заготовлятимуть молоко, прийматимуть лікарську сировину. Кошти на  цей проект є. Нам, місцевій владі,  необхідно підвести комунікації – світло, воду, каналізацію.

– А як Ви оцінюєте реформу в медицині?

–          На мою думку, первинна ланка пройшла її досить-таки успішно. Хоча маємо проблеми з будівництвом чи завершенням реконструкцій амбулаторій, забезпечення  їх лікарями. Хочеться, щоб медики мали тісніший контакт з населенням, особливо з людьми похилого віку. Бодай раз чи два на місяць медична сестра зателефонувала такій людині, спитала, як здоров’я, на що скаржиться. Повірте, тоді й довіра до медиків зросте.

Щодо вторинки, то тут  – цілий ряд проблем. Особливо вони оголилися у зв’язку з пандемією, викликаною Covid-19. У зв’язку з цим,  реформи призупинено, хоч проблеми – ні. Це і госпіталізація хворих, проведення тестування, забезпечення ліками і таке ін. Але щоб вторинка запрацювала ефективно, з користю для людей, мають бути  вжиті рішучі заходи державою. Не може медичний заклад, який працює без обладнання, має недостатньо лікарів,  бути успішним. Я давнішній прихильник страхової медицини.  І якщо б вона була введена років 15-20 тому, ситуація була б сьогодні значно кращою. Я й зараз вірю, що лише страхова медицина врятує галузь.

– Чимало наших читачів просили запитати у Вас, як, на Вашу думку, можна вирішити проблему із вивезенням сміття не лише в м. Турка, а й у селах району?

–  У багатьох державах світу вивезення й переробка твердих побутових відходів – це великий бізнес. Я вірю, що так буде і в нас. Місцева влада оголосить тендер на вивезення сміття й, зрозуміло, виграє його той, хто може з цим впоратися ефективно й успішно. Але для цього кожне домогосподарство має укласти угоду й щомісяця платити за послугу, як це робимо за світло чи газ. А вже потім вимагати, чому невчасно чи неякісно забирають відходи. Зрозуміло, прийде той час,  сміття будемо сортувати, а підприємство, що відповідає за його вивезення, переробляти. Щоб у нас було чисто, маємо всі брати в цьому участь, а не показувати один на одного.

– Хочу запитати,  як Вам бачиться подальше існування культури, зокрема бібліотек, яких у кожному селі є дві – в школі та в Народному домі?

– Культура – це важливо. Всі ми знаємо, що без працівників   народних домів району не обходиться жодне культурно-мистецьке свято – Всесвітні бойківські фестини,  світові конгреси бойків, Дні гостинності і т. ін. Районна рада завжди, чим могла, підтримувала розвиток культурно-мистецького життя в нашому краї. І я переконаний, що так буде і надалі. Хоч попередньо відомо, що із створенням ОТГ, культуру фінансуватимуть з державного бюджету. Особливо допомагати і сприяти треба тим, хто працює ефективно, організовує різноманітні заходи для жителів, показує своє вміння.  Також всі разом маємо докласти зусиль, щоб оживити  культурно-мистецьке життя в тих селах, де, на жаль, сьогодні панує інертність.  Щодо бібліотек, то тут  слово  за жителями села. Якщо люди  читають книжки, значить, вони потрібні. А якщо бібліотекар заповнює лише формуляри для звітності, тоді зовсім інша справа.

– Питання давнішнє і актуальне: як вберегти карпатський ліс від знищення?

– Думаю, що треба змінити законодавство, яке має обов’язково передбачати три складові: економічну, екологічну та соціальну. І працювати вони мають ефективно, не перешкоджаючи одна одній. Лісогосподарські підприємства проводити господарську діяльність, не шкодячи екології й забезпечуючи соціальну сферу. Це паливо для населення, потреба в ремонті церков, будинків, численних кладок через потічки. Маємо пам’ятати, що в нас 75 відсотків будівель – з дерева. Деякі з них потребують ремонту уже зараз, а інші – в перспективі. Населення споживає майже 60 тис. м кубічних дров. Наразі лісгоспи не спроможні  швидко  забезпечити ними всі домогосподарства. Та й люди звикли просто їхати в ліс, зрубати – й на тому кінець. Я думаю, що необгрунтованих рубок не має бути з боку держлісгоспів, а самовільних – від населення. Має працювати чіткий прозорий механізм заготівлі, виписки і доставки деревини до всіх споживачів. Хто не може через брак фінансів  придбати паливо,  про це має подбати держава. Водночас мусимо пам’ятати і те, що лісогосподарські підприємства у нас на Турківщині є основними наповнювачами бюджету, кошти з якого йдуть на розвиток соціальної сфери, підтримку освіти, медицини та культури. Тут треба знайти взаємовигідний баланс, без нього й далі пануватиме  безлад, взаємні звинувачення  та невизначеність.

– Дякую за розмову.

Василь Васильків.