Народний часопис турківщини

Так вважає багато митців, серед яких і самобутній художник Бойківського краю, громадський діяч Роман Савчак

– Господь уже все створив… І картину також. Беру полотно, у руки –  пензель  і навіть гадки не маю, що  буде далі.  Штрих за штрихом, мазок за мазком  – і починаю малювати. Все, що бачить людське око, –  небо, хмари, дерева, ліс, річку… Світ дуже красивий, своєрідний  і надзвичайно багатий. І художник має той Божий дар донести цю  нетлінну, дивовижну красу людям,  залишити на полотні майбутнім поколінням. – розмірковує Роман  Миколайович.

Народився Роман зимової лютневої пори  1970 року у мальовничому райському куточку  наших  зелених Карпат – с. Розлуч,  у звичайній вчительській сім’ї. Батьки – Ярослава Семенівна і Микола Федорович –   виплекали в сина прекрасні людські риси – скромність, працелюбність, інтелігентність, тактовність,  повагу до ближнього. Любов до малювання супроводжує його все свідоме життя і він віддається цьому захопленню сповна.

– Відколи себе пам’ятаю,  відтоді малюю – ще коли був дитиною.  І, як це  часто буває в дитинстві з  усіма,  починав  із копіювання, – пригадує  перші свої творчі кроки у мистецьке життя Роман Савчак. – А потім пішов вчитися в студію образотворчого мистецтва, яка на той час діяла при Самбірському Будинку піонерів;  сьогодні  там знаходиться Будинок дитячої творчості.  Два рази в тиждень, після закінчення  шкільних уроків, їздив я на заняття. Мама  спроваджувала  мене на автобус до Самбора.  В Самборі   жила тітка Тамара, добра мамина знайома, яка  мене  зустрічала  і заводила до студії. Згодом  я  вже самостійно добирався до Самбора й повертався додому ввечері  автобусом. Саме в  художній студії розпочав серйозне вивчення всіх азів живописної техніки. І сьогодні завдячую долі, що звела мене тоді  з  надзвичайно душевною,  мудрою,  дуже  талановитою людиною, членом Спілки художників УРСР, який   у свій час  навчався в учнів великого Іллі Рєпіна  –  Миколою Прокопенком.  Микола Васильович був дуже добрим вчителем, моїм порадником,  консультантом,  а коли треба було, й  критиком. Студія мала велике значення для  всього карпатського регіону у вихованні нової когорти молодих художників. Микола Прокопенко часто організовував походи в гори, де діти, серед мальовничої природи, опановували мистецтво начерків, вчилися відображати на полотні багатство кольорів довкілля. До речі, в Самборі й зараз діє  студія образотворчого мистецтва, яку, при бажанні, могли б  відвідувати  талановиті діти з Турківщини. І прикро, що такого закладу немає в нашій Турці.

 Після студійної науки в Самборі, обдарований  розлучанин  і далі  продовжував вдосконалювати свою творчу майстерність.  У 1985 році Роман Савчак став учнем Київської республіканської художньої школи.  При школі був інтернат, де жив і навчався. Наука давалася не важко,   адже у  знаного майстра живопису, уже згадуваного  Миколи Прокопенка, він пройшов відмінну школу   малювання. Проте навчання   негадано  перервалося,  у зв’язку з аварією, яка сталася тоді  на Чорнобильській  атомній.   Наприкінці вісімдесятих-початку дев’яностих років   Роман  опановує  ще й  педагогічний фах – навчається  на історичному факультеті у Львівському державному університеті ім. Івана Франка.  Деякий період  вчителює  у рідній Розлуцькій школі,  згодом  – працює  на будівництві, їздить  на заробітки за кордон,  восени 2010 року  односельці    виявили йому  довіру, обравши  сільським головою.  Але, незважаючи на різні життєві ситуації,  Роман Савчак ніколи не  полишав живопису.

В його  будинку є спеціальна  творча  майстерня.  Часто тут пахне фарбою…  У  цій майстерні створено сотні цікавих художніх полотен різної тематики, серед яких, звичайно,  переважають пейзажі рідного Бойківського краю.

…Під величаві звуки трембіт, в рамках програми П’ятих Всесвітніх бойківських фестин, Всеукраїнське об’єднання «Письменники Бойківщини» в концертному залі музичної школи м. Турка 1 серпня 2012 року проводило фольклорно-етнографічний конкурс ім. М. Зубрицького. У затишному залі, де відбувався конкурс, милували око і викликали позитивні емоції численні картини з карпатськими пейзажами художника Романа. Це була його перша персональна виставка. Згодом, у 2015 році,  офіційна виставка  його картин  була  репрезентована  у  музеї народної архітектури  та побуту «Шевченківський гай»,  у м. Львів.

Минулого року  Роман Савчак  став популяризувати свої роботи в соціальних мережах. Адже це сьогодні найбільш  поширений вид реклами, аби себе показати. 

–  Завдяки Інтернету,  завів  дружні контакти з багатьма професійними художниками, навіть з-за кордону, – розповідає  митець. –  За якийсь час  на мою адресу прийшло повідомлення від головного редактора   відомого у світі англомовного журналу-каталогу Painting Craphics  («Живопис і графіка»)  з пропозицією розмістити деякі свої картини у цьому каталозі й  відповідно надати контактні телефони,  Я дав згоду.

 До  слова,  розповсюджують каталог  по всіх відомих  галереях світу. У  ньому   представлені твори 50 художників з різних країн, і  тепер  серед них  є  ще  й картини  Романа Савчака. Тож  є надія, що  котрась із галерей Америки чи Європи  забажає мати  в  своїй колекції  творчі полотна  нашого талановитого земляка.

 В основному Роман Савчак малює пейзажні полотна.  Ліричні, тонко виписані, вони зачаровують глядачів. Цим неможливо було не захопитися творчій людині, адже живе в такому прекрасному  мальовничому краї!  І старається малювати з натури. Є  пейзажні твори,  написані  в Турці, в рідному Розлучі,  або ж у Стрілках… Дуже багато  картин знаходяться  у шанувальників його творчості  у  Польщі.  Свого часу, коли   проводили реставрацію костелу у  Розлучі (в ньому, до речі,  активну участь брав і Роман, та й на реставрацію цієї   давньої сакральної споруди, за  його  клопотанням, ЮНЕСКО тоді виділило  чималу суму коштів),   професор Гданської політехніки, член ради ЮНЕСКО, полька   п. Романія Чинковська,  від картин   розлучанина була в захваті. Вона попросила  тоді у Романа  кілька  картин, щоб розповсюдити їх у себе на батьківщині, серед своїх друзів.   Відтоді між сім’єю Савчаків і п. Романією та її родиною  зав’язалася тісна дружба, а  багато   художніх полотен  нашого  митця дістали,  як кажуть, постійну прописку у сусідній Польщі.

У  Романа  Миколайовича – двоє  прекрасних, розумних, добрих  дітей; син Василь –  військовий, закінчив Львівську академію сухопутних військ ім. П. Сагайдачного, донька Андріана обрала професію медика. Підтримкою  і  опорою, добрим порадником і  справжньою музою для художника є його дружина Світлана Іванівна, директор Розлуцького НВК.

– Малюють мої діти гарно, але, щоб  малювання стало  основним   для них – ні.   Ось і онук Ромчик сьогодні з охотою припадає з олівчиком у руках до аркуша паперу, і малює, малює… Колись і мої батьки не малювали, зате мама розповідала, що дуже талановитим  був мій дід, – каже Роман Миколайович.

 Віриться, що талант  самобутнього художника матиме продовження. Так у житті буває. Вочевидь більший нахил до творчості може мати хтось із наступного покоління Савчаків.  Кажуть: якщо в роду була обдарована людина, то в котромусь  коліні роду ця риса може проявитися. Дай Бог…

За  фахом – вчитель, кваліфікований робітник; як людина – добрий порадник, щирий друг,  турботливий батько,  порядний сім’янин,  найкращий у світі дідусь; за покликанням душі – художник. Таким є Роман Савчак. Художній  орієнтир майстра живопису – любов до рідної землі.  Він завжди у творчому пошуку, втілює в життя свої задуми і впевнено працює над собою.  Не інакше як Божий дар, помножений на наполегливість.

Ольга Тарасенко.

Натисніть тут, щоб побачити більше картин Романа Савчака.