В єдності - сила народу

Народний часопис турківщини

ЖИТТЄВІ ПРИНЦИПИ ТА ВЧИТЕЛЬСЬКА ДОРОГА ІГОРЯ МИСЯ

Дата: 02.07.2021 Кометарі: 0

Педагогічна спільнота Турківщини  багата достойними фахівцями, які впродовж десятиліть навчають дітей розумному, доброму,  вічному, сповна віддаючи себе нелегкій вчительській праці. Серед таких – освітянин з величезним досвідом, вчитель від Бога (а сьогодні – ювіляр) та шанований  громадськістю Ігор Мись. Його життєва та вчительська дорога – це приклад для наслідування.

Народився Ігор Іванович у мальовничому патріотичному селі Ясениця 1 липня 1951 року у багатодітній, працьовитій, шанованій сім’ї. Від батьків успадкував усі християнські чесноти, які з роками удосконалював і люб’язно ділився з молоддю. Після закінчення місцевої школи, вступив на навчання до Бориславського ПТУ №7, де здобув  спеціальність електромонтажника електроліній. Згодом був призваний на військову службу, а після демобілізації працював за фахом у багатьох регіонах України.

І хоч був фахівцем своєї справи, він не розлучався з мрією стати педагогом. З тим і вступив   на заочну форму навчання до Івано-Франківського республіканського технікуму фізичної культури та спорту, який  успішно закінчив у 1980 році.  Ще навчаючись, ерудований і  енергійний юнак ступає на омріяну вчительську дорогу. Спершу працює в Шум’яцькій, згодом – у Комарницькій восьмирічних школах, віддаючи себе улюбленій справі та дітям.   Невдовзі його запал та завзяття побачили керівники району й запропонували очолити спортивний комітет Турківського райвиконкому. Хоча трудиться він там не довго: вчительська професія перемагає і він переходить на роботу у Турківське  професійне училище, а згодом – у місцеву середню школу. Роботи було багато, адже навчання в освітньому закладі проводили у дві зміни для більш, ніж тисячі учнів. За доброту, вміння знаходити підхід до кожної дитини Ігоря Івановича завжди любили учні, поважали колеги. Надзвичайно високо оцінював роботу педагога тодішній директор школи Андрій Дмитрах. А коли в 1990 році у нашому місті була відкрита друга новозбудована школа, яку очолив нині покійний Богдан Микита,  туди перейшла команда молодих педагогів. Ігорю Мисю, Василю Костишаку, та автору цих рядків  в той час довелося  виконувати багато ремонтних робіт у спортивних залах, на майданчиках, неодноразово їздити до Львова за спортінвентарем. Тоді  ми всі працювали з великим ентузіазмом, не шкодуючи ані часу, ані сил.

У 1996 році при відділі освіти було відкрито дитячо-юнацьку спортивну  школу «Юність». Це дало змогу охопити різними видами спорту понад 200 учнів міста та району. Ігор Іванович був одним із перших, хто погодився вести волейбольну секцію у дівчат. Не пройшло багато часу, як в нашому місті, за його ініціативи, почали проводити обласні змагання з волейболу. Пригадую, як вперше до нас прибули команди з міст Львів, Червоноград, Стрий, Броди, Самбір, Жидачів. Наші дівчата боялися виходити на  спортивний майданчик проти  досвідчених гравців, але Ігор Іванович зумів їх налаштувати на боротьбу і, як результат,  через декілька років вони уже були в призерах, а в 2012 році стали чемпіонами області. Зрозуміло, що для цього сьогоднішній ювіляр доклав багато зусиль, вміння і терпіння. За це йому велика шана і вдячність.

Як фахівця своєї справи вчителі фізичного виховання Турківщини впродовж багатьох років незмінно обирали Ігоря Мися головою методичного об’єднання. За багаторічну та сумлінну працю йому встановлено кваліфікацію «спеціаліст вищої категорії» та педагогічне звання «Старший вчитель». Не лише  у вчительському та учнівському середовищі, а й практично на всій Турківщині знають Ігоря Івановича як великого шанувальника туристичних мандрівок. Разом із своїми вихованцями він  пройшов багатьма туристичними стежками не лише на наших теренах, а й на Сколівщині. Не один раз підкорював найвищу гору Львівщини – Пікуй, десятки разів побував з учнями у фортеці Тустань.

Важливим є й те, що за принципову життєву позицію, чесність та вміння знаходити правильні виходи із складних ситуацій, педагоги освітнього закладу багато років  поспіль обирали Ігоря Мися головою профспілкового комітету. А за свою трудову діяльність він виховав собі добру заміну – вчителями фізичного виховання стали його учні Андрій Розлуцький та Андрій Мацур. Вони  вдячні своєму наставнику за мудрість, за те, що навчив наполегливості у досягненні спортивних успіхів. Багато вихованців дякують йому за те, що привив любов до спорту, з яким вони не розлучаються впродовж десятиліть.

Два роки тому Ігор Іванович за власним бажанням звільнився з посади вчителя фізичного виховання, але не порвав із спортом, зокрема волейболом. Він й досі працює тренером з волейболу в ДЮСШ «Юність», де разом із вихованцями показують чудові результати. Голова Турківської міської ради Ярослав Паращич, який  пліч-о-пліч трудився у спортшколі з Ігорем Івановичем, каже, що він – надзвичайно чесна, справедлива, віддана спорту людина. Є досвідченим фахівцем, наставником і порадником. Він не лише тренує, а й виховує. Власне,   тому є у списку найкращих тренерів, з яких беруть приклад молоді, вчаться життєвих премудростей та людяності. До того, Ярослав Ярославович каже, що Ігор Мись не лише висококласний фахівець, а й великий патріот, а в останні роки й волонтер. Патріотизм у нього не  вдаваний, не показовий, а скромно проявляється з глибини душі.

Винятково позитивно оцінюють роботу Ігоря Мися керівники навчального закладу, де він працював, – Михайло Блажівський та Геннадій Когут. Й горді з того, що, власне, такий висококласний фахівець працював у колективі. З ним  завжди можна порадитися, довірити відповідальну справу  чи просто щиро поспілкуватися, або ж невимушено, задушевно заспівати українських патріотичних пісень. Зрештою,  сьогодні кожен з нас може багато розповісти про Ігоря Мися як про колегу, наставника,  фахового і щирого вчителя.

Михайло Юсипович, м. Турка.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Наша газета у PDF

Ми у Facebook

Facebook Pagelike Widget

Турка з висоти пташиного польоту

Шукати на сайті

Архіви