В єдності - сила народу

Народний часопис турківщини

НЕ ЗАНЕДБАТИ, А ПРИМНОЖИТИ

Дата: 16.07.2021 Кометарі: 0

Нещодавно один із важливих та значущих підрозділів міської ради – КНП «Турківська ЦМЛ» – отримав нового керівника – Костянтина Коробова. Він є першим в історії нашого краю, хто очолив медичний колектив не маючи фахової лікарської освіти. Та більше того, – до керівництва прийшов в 31-річному віці. Молодшим від нього керівником в охороні здоров’я Турківщини був лише Микола Яцкуляк. Головним лікарем у свій час він став у  30 років.

Зрозуміло, коли молода людина обіймає керівну посаду (в даному випадку – з юридичною освітою) з великими планами та амбіціями, до її персони прикута особлива увага. Виникає чимало запитань: а чи зможе, чого чекати від її діяльності, зрештою, є й такі, хто з острахом каже: а чи не «наламає дров»?  Словом,  багато здогадок та пересудів.

Щоб бодай частково пролити світло на особистість Костянтина Коробова, дізнатися про плани, ми запросили його до розмови. І зразу дійшли згоди звертатися не офіційно – на «Ви», а звично – на «Ти».

– Отже, розпочнемо з недавньої історії –  конкурсу з відбору кандидата на керівника вторинки. Злі язики кажуть, що ніби Ти наперед знав про свою перемогу завдяки лобістам, що делегували в конкурсну комісію потрібних людей?

– Дивно, але чомусь мені про це невідомо. Приймаючи рішення йти на цю посаду, я зважив усі «за» і «проти». Підготував і подав документи до комісії у визначені терміни та, згідно встановленого переліку, презентацію, відповів на цілий ряд запитань і отримав 6 голосів підтримки із 9. Кажу відверто: я ні з ким ні про що не домовлявся, надіявся лише на власні сили та на Божу допомогу. Минуло 10 днів, відведених на оскарження рішення комісії. Жодних зауважень не було, а тому голова міської ради Ярослав Паращич підписав зі мною контракт. Ось і все. Якщо в когось є сумніви щодо моєї презентації чи чогось іншого, все це у вільному доступі можна переглянути, звірити і перевірити.

– Костянтине, Ти – юрист, адвокат, мав добру роботу, а тут ідеш з юриспруденції з наміром очолити великий лікарський колектив з багатьма проблемами – існуючими та тими, що будуть  в перспективі.  В чому стимул?

– Найперше я хочу продовжити роботу батька, який у січні, на превеликий жаль, пішов із земного життя у засвіти, не зреалізувавши багато планів.   Повірте, про них я знаю, адже з батьком ми були у відвертих, тісних стосунках і він ділився зі мною як успіхами, так і невдачами. Я знаю, що він доклав багато сил, здоров’я, енергії для розвитку лікарні, збереження колективу. Прикро, але хочу відзначити, що за останнього півроку в колективі було багато порушень, які швидко будемо виправляти разом з моїми новопризначеними заступником з медичної частини Віталієм Семенківим та головним бухгалтером Наталією Павлович.

– Пригадую, коли Ярослав Паращич представляв Тебе колективу,  Ти сказав фразу: «Хочу максимально зберегти все напрацьоване батьком і, в міру можливостей, розвинути зроблене вдвічі, або й втричі». Що Ти мав на увазі?

– Найперше і найголовніше – це фінансова стабільність підприємства.  А тому працюватиму над залученням коштів як для виплати заробітної плати, так і для придбання нового сучасного обладнання. Щоб зберегти колектив, залучити молодих фахівців, найперше лікарів, зробити Турківську лікарню перспективною, сприятливою для пацієнта.

– У цьому контексті напрошується запитання: як маєш намір налагоджувати співпрацю з первинною ланкою медицини, щоб пацієнт, отримавши скерування сімейного лікаря, їхав не до Самбора, Дрогобича чи Львова, а лікувався в Турці?

– Маємо за столом переговорів, за участі міської ради, усунути всі непорозуміння та взаємні звинувачення, які, на жаль, мали місце. Спільно мусимо працювати для громади, роблячи все для того, щоб продемонструвати широкому загалу – турківська медицина є на належному фінансовому та моральному рівні. Потенційний пацієнт це безперечно побачить і відчує, і тоді не буде потреби їхати в інший медичний заклад. Розумію, що це непросте, але, на мою думку, цілком посильне завдання. Нам немає що ділити, ми зобов’язані спільно працювати у вирішенні проблем. Як приклад, уже зараз маємо разом з первинкою активізувати вакцинацію, від успішного проведення якої напряму залежить життя й здоров’я наших громадян. Інколи чую: мовляв, не вакцинуються самі медики. Насправді, це не так. У нашому колективі уже 89  працівників отримали  дві дози вакцини. Цей позитивний приклад треба розповсюдити на широкий загал населення. Вакцинація – це спільне завдання і спільна безпека. Тому просив би представників влади, духовенства пояснювати людям, що вона таки справді необхідна. Уже найближчим часом у нас запрацюють дві нові бригади для вакцинації, які, я переконаний, активно включаться в роботу. Серйозно працюють в питаннях вакцинації й медики первинки.

– Як відомо, зараз ви живете в умовах подвійного фінансування. Частина коштів надходить з Національної служби здоров’я України – за пролікованого хворого, інша частина – як медична субвенція. Але з жовтня, очевидно, доведеться жити виключно за кошти НСЗУ. Що тоді?

– Бухгалтерська служба уже зараз проводить розрахунки з тим, щоб мати реальну фінансову картину на перспективу. Буде непросто. Хоч як би не хотілося, але, очевидно, доведеться знімати з працівників надбавки та премії, щоб максимально зберегти колектив. Також думати, як залучити додаткові джерела надходження, одночасно працювати над розширенням пакетів послуг, які оплачує Національна служба здоров’я України. Не виключено, що доведеться перепрофільовувати деякі відділи, відповідно й фахівців.

– А якщо так станеться, що без скорочення не обійтися, хто, на Твою думку, мав би мати перевагу залишитися на роботі – медик-пенсіонер чи молодий фахівець?

– Я –  юрист і буду діяти згідно чинного законодавства, хоч і враховувати людський фактор. Зрозуміло, що в молодих більші перспективи та й необхідність в роботі. Зазвичай, в них молоді сім’ї, малі діти, яких треба годувати, одягати, ставити на ноги. Пенсіонери, як правило, уже й дітей вивчили, одружили, а часто й онуки створили сім’ї. Тут можна говорити про моральну перевагу, але це, так би мовити, за сумлінням кожного.

Хоча, відповідаючи на запитання, потрібно сказати, що в медицині своя специфіка і треба зважувати на те, хто більше користі приносить для колективу, хто потрібніший в лікувальній справі. Досить часто лікар чи медична сестра уже пенсійного віку мають набагато більше відповідальності та фаховості, аніж молодий колега. Хоч цим не хочу принижувати, для прикладу, своїх однолітків. Серед них також є чимало класних спеціалістів. А тому підхід має бути диференційований, без застосування «чапаєвських шабель». Найкращий варіант: старші мали б передати досвід, вміння та навики молодим, а вже тоді з пошаною йти на заслужений відпочинок.

На жаль, Турківщина, в силу різних причин, різко відчуває дефіцит кваліфікованих кадрів.   Молодь тягнеться до великих міст, де жити легше і комфортніше, та й загалом, щоб стати хорошим фахівцем у медицині, потрібен не рік і не два, а 5-10 років.

– Взагалі, чи є хоч мінімальні перспективи залучення молодих фахівців до роботи на Турківщині?

– Є, але, на жаль, невеликі. Я недавно прийшов на посаду, можливо ще всього не знаю, але володію інформацією, що дві дівчини, наші землячки, які зараз проходять інтернатуру, за два роки можуть прийти на роботу в педіатричну службу нашої лікарні. І дуже хотілося б, щоб вони у нас добре облаштувалися, завели сім’ї, можливо, залишилися назавжди.

– В Україні загалом маємо згубну тенденцію – різкий відтік медичних кадрів. Йдеться про тих, хто їде працювати за фахом у Польщу. Як у нас?

– Ми не є якоюсь окремою республікою. Проблема існує і в нас. На жаль,  наша держава не може оцінити і гідно оплатити працю медиків. Як для прикладу, наші західні сусіди, де медична сестра, що влаштувалася там на роботу, отримує в середньому тисячу доларів в місяць. Не кажу вже про зарплату лікаря. Цю проблему потрібно негайно вирішувати на державному рівні. Зробити щось радикально на місці неможливо.

– Костянтине, повертаючись до ваших стосунків чи співпраці з первинкою, чи не маєте можливості поділитися з своїми колегами приміщенням. Сьогодні вони тісняться в невеличкому, хоч, по правді кажучи, затишно обладнаному. Головний лікар первинки Микола Яцкуляк часто піджартовує, що воно ніби собача будка.

– Думаю, що ми  знайдемо з Миколою Петровичем спільні точки дотику, завдяки яким вдасться покращити їхні умови праці  і, звичайно, так, щоб не на шкоду нашим працівникам. Усе потрібно вирішувати за столом переговорів, без амбіцій, а з користю для справи.

– Уже не перший рік на порядку денному стоїть питання подальшої долі стоматологічної служби. Яка в неї перспектива, на Твою думку?

– Я вже мав зустріч із стоматологами. Ми обговорили цілий ряд проблемних питань. Звичайно, що вони хочуть, щоб все залишилося по-старому. Але, на жаль, так бути не  може. У всіх регіонах нашої області стоматологи  виведені за межі лікарні. Вони стали фізичними особами-підприємцями й дальше надають послуги населенню. Ми можемо надати, в разі необхідності, їм приміщення, можливо навіть з орендною платою – гривна в рік. У лікарняній структурі залишиться лише ургентна стоматологія, а це – 3-4 особи.

– Знову ж таки, повертаючись до Твого представлення, пригадується побажання, а чи настанова міського голови, в найближчі терміни здати приміщення хірургічного відділення в експлуатацію. Цю проблему не вдавалося вирішити Твоїм попередникам. Що маєш намір робити?

– Дана проблема так гостро і, на жаль, невирішено стоїть через те, що кудись зникла вся документація, згідно якої проводили реконструкцію. У її пошуках я їздив до Львова. Але даремно. Хтось каже, що документи знаходяться в суді, інші – в СБУ, поліції чи прокуратурі. Насправді усе утаємничено. Можливо, їх немає взагалі. Вони, так би мовити, «пропали». Уже найближчим часом звернуся з відповідними листами в усі правоохоронні структури, щоб дізнатися, чи є в них якась інформація, чи розслідується кримінальне провадження, яке, кажуть, було відкрите, та й на якій воно стадії.

– А яка фінансова ціна питання здачі в експлуатацію приміщення?

– Десь у владних кабінетах я чув, ніби 350-400 тисяч гривень, але, думаю, це значно більше. Доведеться  поновлювати документацію, робити різні погодження. Я налаштований рішуче: зробити все, щоб за сприяння міської ради ввести корпус в експлуатацію.

– І ще – про медичне обладнання. Як, на Твою думку: чи потрібний  Турківській лікарні магнітно-резонансний томограф? Депутат обласної ради Юрій Доскіч пропонує придбати його в лізинг та й навіть готовий дати для початку мільйон гривень. Частина коштів, можливо, перепаде від влади, а там надавати платні послуги й сплачувати кредитні зобов’язання.

– Звичайно, якщо він буде у нас, то, як кажуть, не зашкодить. Тоді  кваліфікованішою стане медична допомога практично у всіх відділах – терапевтичному, неврологічному, хірургічному. Наразі ми  це питання поставили на паузу.  Місяць тому подали документи на конкурс з придбання такого апарата  і якщо його вдасться виграти, то кошти до сплати з місцевого бюджету  чи з лікарняної каси становитимуть 25-40 відсотків, решту заплатить держава. Результат буде відомий вкінці літа – на початку осені. Давайте почекаємо і все стане зрозуміло. Будь-яке обладнання, що вдасться нам придбати з допомогою спонсорів чи депутатів, служитиме Турківській громаді, її людям.

– Хтось прочитає ці рядки і скаже: турківська медицина уже не перший рік має сучасну лапараскопічну стійку, апарат для  ехокардіографії (ехо серця), але використовують їх мало.

– Частково тут є рація, але не в усьому. Ми маємо фахівця з відповідною кваліфікацією  для того, щоб проводити операції лапараскопом.  Треба лишень налагодити, щоб цей механізм працював і люди відчули, що їм не потрібно їхати оперуватися до Львова, а можна тут, на місці. Щодо ехо серця, то нещодавно відповідні курси пройшла завідувачка терапевтичним відділенням Тетяна Стець. Думаю, що в недалекій перспективі  вона додатково пройде й спеціалізацію.

– Костю, з перших днів призначення  тепер уже Твої підлеглі стурбовані тим, що Ти дуже відповідально й принципово ставишся до трудової дисципліни. Очевидно, найбільше хвилюються ті, хто звик перебувати на роботі зазвичай до обіду, а там – як вийде.

– З дитинства я навчений до порядку. Навчальна чи  відповідальна трудова дисципліна для мене завжди були нормою життя. Вважаю, що кожен має працювати згідно трудового договору та Кодексу законів про працю. А якщо хтось схоче схитрувати, для прикладу, піти з роботи на три години швидше, то має написати заяву, що він не хоче працювати 8 годин, а шість. Тоді буде все чесно. На мою думку, нам треба переглянути модель оплати праці.   І платити  не за те, що ти прийшов на роботу, відсидів, а за те, що ти зробив. Я не хочу ні за ким стежити, а вірю, що всі проймуться відповідальністю і все в нас буде добре. І дисципліна, і порядок, якісне медичне  обслуговування, повага і шана до медика, а відтак і відповідальне ставлення до пацієнта.

Розмовляв Василь Васильків.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Наша газета у PDF

Турка з висоти пташиного польоту

Ми у Facebook

Facebook Pagelike Widget

Шукати на сайті

Архіви