Народний часопис турківщини

Попри величезні зусилля патріотичної спільноти, на 30-му році нашої незалежності, ще залишається дуже багато білих плям в дослідженні визвольної історії українського народу. Зосібно коли йдеться про героїчну боротьбу ОУН-УПА. Світ не знає   чогось подібного, адже   Українська Повстанська Армія впродовж десяти років вела   непримиренну боротьбу з німецькими та радянськими окупантами, маючи лише народну підтримку.  А про могутність та непохитність вояків УПА свідчить хоча б те, що й сьогодні наші вороги шаленіють лише від згадки слова «бандерівець»,  хоч з часу знищення українського підпілля пройшло майже 70 років.

Так сталося, що не до кінця досліджена ця історія й на Турківщині. Власне тому ми з великою вдячністю й пошаною відносимося до тих людей, хто, не шкодуючи часу, сил, по крупинках збирає цей героїчний літопис. Для прикладу, в с. Вовче націоналісти дослідили історію  героїчного опору упівської криївки в урочищі Ріг. Нещодавно, як шану про загиблих, тут поставлено й освячено пам’ятний знак. А що стосується іншої, яку поміж місцевих жителів називали «криївкою Голуба»,  таємничу завісу знято лише нещодавно. Місцевий житель, патріот, який давно займається  дослідженням історії визвольної  боротьби, Богдан Петренко, через своїх знайомих, науковців, роздобув копії розсекречених архівів МГБ-КДБ.  З цього документа стає зрозуміло, що керував на той час районним Проводом ОУН не «Голуб», а «Гайдамака», він же «Остап» – Оленич Роман Васильович, 1928 р.н., уродженець с.Плоске тодішнього Стрілківського району. До лав УПА вступив у 1944 році. А «Голуб» – Копанишин Федір Степанович, 1927 р.н., уродженець с. Боберка Турківського району – був заступником керівника районного Проводу, він же виконував обов’язки референта СБ. В ряди УПА влився у 1947 році. Їхня криївка знаходилася  в урочищі Кариль, що між селами Вовче та Шандровець. Разом з ними тут перебували вояк на псевдо «Богдан» – Сушинець Омелян Петрович, 1934 р.н,,  уродженець села  Жукотин нашого району, який в лави УПА вступив у 16-річному віці, та його односелець  «Орест» – Мацур Василь Іванович, 1929 р.н. Обидва були охоронниками районного Проводу ОУН. П’ятим учасником боївки був «Ясень», він же «Степан» – Кам’янчин Іван Іванович, 1925 р.н.,  уродженець с. Волосянка тодішнього Славського району. У ряди УПА влився в тому ж таки році, як і його побратим «Голуб». Героїчна загибель п’ятьох українських повстанців датована 4 квітня 1952 року.

У спецповідомленні, яке підготувало управління МГБ по Дрогобицькій області на ім’я  заступника Міністра Держбезпеки Української РСР, досить детально описано, як карателі знищили останню криївку на теренах Турківщини.

Коротко розповімо, як усе відбувалося. Завербовані МГБ жителі с. Вовче  так звані сексоти, здали інформацію, що місцева жителька Катерина Марич є близькою до заступника керівника Проводу ОУН, уже вищеназваного «Голуба», що вона неодноразово зустрічалася з ними, а також з його побратимами, в лісовому масиві й виконувала їхні спеціальні завдання, забезпечувала їх харчами. В результаті, на неї було заведено облікову справу та  взято в розробку з тим, щоб вийти на слід нескорених бійців криївки. 22 лютого 1952 року її арештовано й поміщено в Бориславський спецпункт. Там її піддали тортурам з тим, щоб зізналася про свої стосунки з упівцями. Але мужня жінка стерпіла все, а криївку не видала. Тоді  кадебісти вдалися до хитрощів. Вони підіслали до  Катерини Марич жінку, агента Бориславського міського відділу Міністерства Держбезпеки, яка  мала псевдо «Молнія». Вона представилася  рідною сестрою керівника районного Проводу «Гайдамаки», якій ніби вдалося уникнути виселення і вона на нелегальному становищі проживає у Самбірському районі з фіктивними документами, і вже протягом двох років шукає місце знаходження свого брата. Для підтвердження цієї легенди їй навіть підготували  спеціально змонтовану фотографію, де вона стоїть разом із братом та іншими повстанцями. З часом вона ввійшла в довір’я Катерини Марич і та сказала, що криївка знаходиться в одному з лісових масивів, однак точного місця не вказала.  І лише   в подальшому спілкуванні зв’язкова розповіла, що криївка знаходиться між селами Вовче, Шандровець та Боберка, неподалік одного з хуторів, де живе жінка з дітьми, а чоловік її сидить у в’язниці.

Власне тоді, у лютому, розпочалася підготовка до каральної операції з наміром знищити криївку. До її участі були залучені  прикордонники,   бійці військового підрозділу, оперативні працівники КДБ, загальною чисельністю 350 чоловік. І 4 квітня 1952 року, о 18.00 годині,  криївку було виявлено. Між окупантами та упівцями зав’язався бій. Зрозуміло, що сили були нерівні і всі герої загинули. У цьому ж таки донесенні повідомлялося, що в криївці було 3 автомати, 2 гвинтівки, 4 пістолети, 10 гранат, 60 патронів, 2 радіоприйомники, 2 печатні машинки та спеціальна література.

Кажуть, що   всіх п’ятеро убитих доставили в м. Турка, в урочище  Завалина, де сьогодні знаходиться Хресна Дорога. Там, ймовірно, їх  і  закопали. У цьому ж таки спецповідомленні  описані акції супротиву радянській владі, вчинені учасниками знищеного Проводу ОУН.

Маючи таку інформацію, Богдан Петренко разом з однодумцями віднайшов і родичів загиблих героїв-патріотів. Так. у Тернопільській області проживають  син та  внук  Федора Копанишина. З ними уже   відбулася телефонна розмова. Щодо Романа Оленича, то   з’ясовано, що ще живе  дружина  його брата, три племінники – один з яких живе в с. Нижня Яблунька  сьогоднішньої Боринської ОТГ.  В Жукотині та Бережку живуть далекі родичі Омеляна Сушинця та Василя Мацура. А на Сколівщині родич Івана Кам’янчина – також Іван Кам’янчин– учасник бойових дій кіборг-захисник Донецького аеропорту з позивним “Катана”.

З  метою вшанування загиблих героїв націоналісти с. Вовче нещодавно вирішили спорудити на місці знищеної криївки пам’ятний знак, який мають намір освятити 24 серпня, у 30-ту річницю Незалежності України. Виконаний він буде у вигляді Тризуба, на якому будуть викарбувані імена та короткі біографічні дані загиблих героїв. На урочистості мають намір запросити їхніх рідних, а також дослідників історії УПА  – викладача університету «Львівська політехніка» Зенона  Боровця та  Ігоря Гомзяка, батько якого є уродженцем с. Хащів. Зрозуміло, що  організатори запрошують не лише жителів села Вовче,а й Боберка, які також беруть активну участь в дослідженні історії криївки та організації вшанування Героїв.

Василь Васильків.