Народний часопис турківщини

Не так часто, як би хотілося, випадає нагода відвідати свою малу батьківщину, але, коли це стається, – щастя неймовірне. Так було завжди. І коли навідувався до своїх, ще тоді живих батьків, родини, до свого батьківського порогу. Так було і впродовж багатьох останніх років, коли сам, або в складі делегації, приїздив на бойківські фестини, чи просто випадала можливість зустрітися з добрими друзями. 

Але ця зустріч неповторна і особлива. Своїх синів і дочок покликала в обійми рідна школа! Боже, як давно це було! 55 років тому, в далекому 1966 році, я закінчив 11-й клас Вовченської СШ, бо в рідному селі Лімна була восьмирічка і діти з навколишніх сіл, після закінчення 8-го класу, приходили в с. Вовче, щоб здобути середню освіту. Це був останній рік одинадцятирічного навчання в школі. Всі наступні роки завершувалися десятирічним терміном. Але ХІІІ випуск поєднав 10 і 11 класи, які одночасно закінчували школу.

Ініціатором зустрічі були наші випускники – Лук’ян Кудрич з с. Присліп, Ганна Цебак з с. Жукотин, Ганна Федорко і Катерина Криванчик з с. Вовче. Довготривалі пошуки однокласників, узгодження дати зустрічі давались з великими труднощами і ось цей день настав.

14 серпня 2021 року ми всі приїхали в знане в бойківському краї село Вовче, прихопивши старі, вицвівші світлини, з тривогою у душі – аби тільки впізнати!

Катерина Криванчик, на правах господині свята, радо вітає однокласників – Степана Дністряна, Ярослава Ватага (закінчував 10 класів) з с. Лімна; Ганну Федорко, в супроводі онуків, озброєних фотокамерами для увіковічення знаменної події; Лук’яна Кудрича зустрічали всі разом. Скільки тепла, радості і щасливих посмішок. Лук’ян одразу запитує: “А де наші вчителі, яких ми запрошували? Я йду до них додому.” Ми цікавимося, хто буде з вчителів. Катерина Степанівна Соболь – вчителька музики, проживає з чоловіком у Вовчому, та Христина Андріївна Нагірнич – вчителька геометрії. Чи впізнаємо їх? Наступними приїжджають однофамільці Ганна та Федір Цебаки. Ганна у гарній бойківській вишиванці. Відчуття таке, ніби збираємось після літніх канікул. Час посріблив нам скроні, змінив наші обличчя, але душа враз стала молодою. Ніби і не минуло 55 років. Жаль, що обставини не дозволили приїхати Катерині Вишинській з с. Жукотин, Ганні Боцко з с. Вовче, Нестору Ватагу з с. Боберка.

Скільки теплих слів, приємних спогадів, щирих посмішок, любові і добра було у цей  чудовий вечір. Як іскрилися очі кожного від такої жаданої і неповторної зустрічі. Як враз помолодшали наші обличчя і пострункішали постави…

Нескінченні цікаві розповіді про долю і життя кожного, про вибраний життєвий шлях, про вибраний фах, про сім’ю, дітей, онуків, про здобутки і втрати. Не обійшлося, звичайно, і про те, як живеться нашим пенсіонерам, про матеріальні статки, про хвороби і самотність. Згадали тих, хто пішов у засвіти – Миколу Брезака, Миколу Батіга, Степана Вовчанського, Йосипа Славича, Ольгу Леснак. Вічна пам’ять і царство їм небесне.

Підняли чарку за здоров’я присутніх і за тих, хто, з певних причин, не зміг приїхати на зустріч. Але, допоки ми живі, ми одна сім’я, ми – однокласники.

Зворушливі і цікаві були розповіді наших вчителів Катерини Степанівни та Христини Андріївни про їх життя. Щирим і веселим був діалог між Лук’яном Кудричем і Христиною Андріївною. Він згадав як, вперше у житті, вчителька, на організованому шкільному вечорі, запросила його до танцю, а він, не вміючи танцювати, двадцять разів наступив їй на ногу, серце донині болить. Посміялися, пожартували….

Символічним моментом нашої зустрічі була презентація однокласникам моєї книги «Я починаюсь з отчої землі», яка нагадує – де б ми не жили, потрібно пам’ятати хто ми є, чиїх батьків ми діти і де наше коріння.

Світлини на згадку біля старенької дерев’яної школи, що дивом вціліла до сьогоднішнього дня, яка дочекалася своїх вихованців. І світлини біля нової, сучасної, триповерхової школи, що кличе до себе нове покоління дітей – будівничих України з надією, що, колись і вони повернуться до свого храму науки.

Повертаємось до затишного кафе, де нас чекають смачні бойківські страви та привітна господиня. Вона, не стримуючи емоцій від побаченого, ділиться своїми враженнями: «Такої теплої і щирої зустрічі я ще не бачила у цій залі, де за цим дружнім столом панували щастя, радість, розум, повага, щирість, любов до рідного краю і своєї батьківщини». Приємно таке почути від молодої, доброї і щирої людини. Бажаємо і їй щасливої долі і дякуємо за гостинність і добрі слова. Згадали пісні нашої молодості і на завершення заспівали «Многая літа», і висловили слова подяки організаторам зустрічі, щирі побажання один одному. Ми не прощаємося. До нових зустрічей!   

Для приїжджих свято подвійне. На другий день було свято батьківської домівки, зустріч з родиною. Ніде у світі так не буває добре, як у батьківській хаті, яка завжди чекає на тебе. Жаль, що без батьків…. Провідали і їх, помолились, засвітили лампадки, згадали добрим словом і попросили в Бога для них царства небесного. Час вирушати в дорогу – дома сім’я, діти, онуки, робота.

До нових зустрічей, мій рідний бойківський краю. Щиро вдячний тобі за неймовірно гарну, незабутню зустріч з однокласниками, вчителями, родиною, друзями, батьками.

Степан Дністрян,

випускник Вовченської СШ 1965-1966рр.,  голова ГО «Тернопільське обласне товариство «Бойківщина», заслужений працівник охорони здоров’я.