В єдності - сила народу

Народний часопис турківщини

НЕСЛИ СВІЙ ХРЕСТ В ЛЮБОВІ ДО УКРАЇНИ

Дата: 07.09.2021 Кометарі: 0

Вівторок, 24 серпня, у найвеличніше свято нашої держави – День Незалежності, з похмурого неба, щільно закритого хмарами, рясно проливав дощ. Здавалося, що духовно-патріотичний захід – освячення пам’ятного знака п’ятьом загиблим повстанцям в урочищі Кариль, доведеться перенести на інший день. З цим я й зателефонував одному з організаторів цієї, без перебільшення, історичної події для Турківщини Богдану Петренку й почув впевнену відповідь: «Все відбудеться, як заплановано. Всевишній знає наші наміри і на час  освячення дощ припиниться. А, зрештою, в ті далекі роки, коли повстанці боролися за Україну в дощ, заметіль, морози, їм було легко?» На завершення нашої розмови Богдан Степанович наголосив : «Дорога буде непростою». І справді, більше сотні людей на повнопривідних автівках та дигах вирушили з центру с. Вовче до скорботного місця, де п’ятеро героїв – Роман Оленич, на псевдо «Гайдамака», він же «Остап»; Федір Копанишин, на псевдо «Голуб»; Омелян Сушинець, на псевдо «Богдан»; Василь Мацур, на псевдо «Орест» та Іван Кам’янчин, на псевдо «Ясінь», він же «Степан» – у нерівному бою з енкаведистами героїчно поклали свої голови у боротьбі за незалежну Україну, не зганьбили себе. Іноді здавалося, що величезні вибоїни, заповнені розкислим мокрим грунтом,  стануть на заваді і від задуму таки доведеться відмовитися. Але ж недаремно кажуть: якщо Господь дає випробування, то й допомагає його долати.

Через бездоріжжя не весь транспорт дістався місця призначення. Багатьом довелося йти пішки з півдороги, а декому навіть  із с. Вовче, здолавши майже 5 км,

У визначений час до місця освячення пам’ятного знака під’їхали жителі сіл Шандровець, Верхня Яблунька, Боберка. Всі в єдиному намірі об’єдналися у велику громаду більше 200 осіб. Серед присутніх були й родичі:  загиблих Романа Оленича та Івана Кам’янчина.

Перше, що привернуло увагу, – величний, двоколірний, виконаний з граніту, пам’ятний знак. Стає зрозумілим: задум та його втілення заслуговують найвищої похвали. Це ж саме можна сказати й про  дерев’яну огорожу, вміло сплановану, якісно зроблену. Загалом – чудовий ансамбль вдячності й пошанування. За це велика дяка всім, хто долучився як  фінансово, так і фізичною працею.

…Тихо  перешіптуються смереки, скидаючи на землю дощові краплинки, що залишилися від недавнішньої зливи, наче оплакуючи героїв. Над глибокими потоками, та й далеко над верхів’ям дерев, розноситься священичий спів. Це отці Михайло та Роман – з Вовчого, Тарас – з Боберки, разом з багаточисельною громадою, моляться за упокій загиблих героїв, а затим й окроплюють це священне місце. До присутніх  із зворушливою проповіддю, від якої на очах навертаються сльози, звертається о. Михайло, зосереджуючи увагу на тому,   яким важким був життєвий хрест для загиблих повстанців. Але вони пронесли його з почуттям обов’язку і відповідальності, згідно Божих Заповідей, показавши, як треба любити Україну та як за неї вмирати. Душпастир закликав усіх присутніх бути гідними їхнього подвигу й відповідально кожному  нести свій хрест.

Вдячність та повагу всім, хто долучився до спорудження цього пам’ятного знака та хто віднайшов історію про повстанців, що загинули тут, висловила староста с. Вовче Віра Дупіряк. Вона просила односельців та й людей з довколишніх населених пунктів з пошаною відноситися до меморіалу, у молитвах згадувати загиблих. А на завершення запропонувала всім виконати Гімн України. Затим слово взяла ведуча заходу Алла Кузан.  Представивши гостей, що прибули, вона зачитала текст спецповідомлення, надіслане начальником управління МГБ по Дрогобицькій області, заступнику Міністра Держбезпеки України. У ньому йдеться, як карателі організовували операцію з ліквідації боївки та  як її здійснили. Для  присутніх ця інформація була надзвичайно цікавою, а про достовірність її немає жодних сумнівів. Це ксерокопія розсекреченого документу із найвищим ступенем секретності – літерою «А».

Зворушливим був виступ кіборга, родича Івана Кам’янчина – також Івана Кам’янчина  зі  Сколівщини. Кланяючись світлій пам’яті загиблого дядька та його побратимів, він розповів про долю своїх бойових друзів, які героїчно захищали Донецький аеропорт. Багато з них ще й досі вважаються безвісти зниклими.

Цікаві епізоди із біографії    повстанця Романа Оленича розповіла його племінниця Ольга Войтович,  дочка наймолодшої сестри героя, яка прибула не сама, а  з багатьма родичами.  «Роман  у сім’ї був найстаршим. Надзвичайно грамотний, мав величезну бібліотеку. Головною мрією його життя було те, щоб Україна була вільна від різних зайд та заблуд. За це, власне, він віддав своє життя. У нас зберігаються листи, які надсилали з Турківського районного відділу МГБ родині дядька з рекомендацією вийти з повинною. Зрозуміло, що це він не міг зробити». Вона, як і Іван Кам’янчин, щиро подякували Вовченській та Боберківській  громадам, а зосібно тим людям, хто долучився до спорудження пам’ятного знака, за цю велику справу.

Зворушливими та патріотичними на заході були виступи Дмитра Себія, уродженця с. Вовче, який сьогодні проживає на Волині, представника Української Духовної ради, великого патріота, дослідника та активного учасника увіковічення історії УПА як на Волині, так і на Турківщині. Весь світ  його знає як патріота, що своїм виступом розігнав московських попів. Це відео в мережі Інтернет має мільйонні перегляди. Цікаву, водночас і болючу,  історію з  життя і знищення карателями упівського шпиталю розповів націоналіст, патріот із Боберки Анатолій Біжик. Змістовною та патріотичною була концертна програма, за  участю   учнів Вовченського ЗЗСО І-ІІІ ст., та учасників церковного хору. Зрозуміло, що на згадку тут було зроблено сотні фотографій.

Важливо відзначити, що спорудження цього пам’ятного знака – це добра воля націоналістів з с. Вовче та с. Боберка. Вони  робили це з любов’ю, так, як підказувало серце. Нічого в нікого не випрошуючи, а тому, відповідаючи на деякі докори – чому не покликали того чи іншого представника органів  влади чи депутата – відповідали коротко: інформація про цю важливу патріотичну подію була у вільному доступі, розповсюджена у ЗМІ, усі, хто мав бажання, могли долучитися.

Біблійна настанова повчає: «що дає права рука, ліва не має знати». Але все ж потрібно згадати тих, хто долучився до увіковічення пам’яті  п’ятьох упівців. Так, 20 тис. грн. поофірував уродженець с. Вовче Михайло Роль, 5 тис. грн.. – депутат обласної ради Юрій Доскіч,  на  3 тис. грн. закупив арматури для облаштування основи пам’ятника  директор ПП «Сян» Михайло Кріль, 200 євро дав уродженець с. Вовче, пілот за професією, житель м. Львів, Іван Ференц. Усі роботи з оформлення пам’ятного знака, зокрема написи на граніті виконав знаний на Турківщині художник Михайло Ференц. Роботи з облаштування   добротної основи під пам’ятний знак виконували жителі с. Вовче  Богдан Петренко разом з сином Орестом та племінником Дмитром з Волині, Василь Корнутяк, Степан Савчин, Степан Бурич,  Михайло Вовчанський, Степан Цибак, Олексій та Сергій Сеніви, Валерій Курус із сином Василем. Валерій разом із односельчанином Дмитром Сенівим автомашинами ГАЗ-66  доставляли людей на місце освячення пам’ятного знака. Варто відзначити й роботу жителів с. Боберка – Івана Біжика, який зробив огорожу, Анатолія Біжика та Ігоря Возняка. Організатори дякують церковному хору УГКЦ с. Вовче, працівникам Народного дому, жителю с. Шандровець Василю Занковичу, уже згадуваному Дмитру Себію, ведучій Аллі Кузан, старості села Вірі Дупіряк, отцям Роману та Михайлу з Вовчого та Тарасу з Боберки, патріотам Ігорю Солопатичу з Турки та Роману Ільницькому із Завадівки, які  на своїх позашляховиках також доставляли людей до місця освячення пам’ятного знака. Потрібно згадати й жителя с. Боберка, учасника АТО Володимира Перога. Він приготував,  з нагоди цієї пам’ятної події, смачні гарячі страви.

Організатори подбали й про те, щоб ніхто з присутніх не залишився голодним. Поміж частуваннями далеко за обрій розносився  спів патріотичних, повстанських пісень.

На завершення, хочу  наголосити на тому, що це пам’ятне, скорботне місце має бути під особливою увагою влади. Сюди   потрібно приводити учнів, розповідати про великий подвиг повстанців, виховуючи в них почуття патріотизму та любові до своєї неньки-України. Ну й, зрозуміло, що утримувати пам’ятний знак потрібно в належному стані. Щоб були   особи відповідальні за це як з боку Турківської міської, так і  Боринської селищної рад. А в перспективі його треба включити в патріотичний туристичний маршрут. Спершу – районного значення,  а згодом – у межах Галичини, та й навіть Волині, де зародилася УПА.

На Турківщині пам’ятних  історичних місць  є надзвичайно багато. Їх треба лишень відобразити в тематичному путівнику й надати цьому розголос.

Василь Васильків.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Наша газета у PDF

Турка з висоти пташиного польоту

Шукати на сайті

Архіви