Народний часопис турківщини

У спекотні червневі дні Турківщину оповили густі тумани смутку і жалю. З Луганщини надійшла трагічна звістка про загибель двох наших молодих Героїв, яким   лише жити, творити, виховувати дітей, складати плани на майбутнє та їх реалізовувати. Але все перекреслила страшна війна, принісши невимовний біль і смуток рідним, близьким, знайомим.

В обідню пору, 26 червня, в результаті артилерійського обстрілу, поблизу селища Вовчоярівка, що біля Лисичанська, загинув лейтенант, житель с. Штуковець, справжній патріот української землі, добрий сім’янин, вірний чоловік та люблячий батько Ігор Іжик. 2 лютого йому виповнилося 28 років. Коли почалася війна, він наступного  дня  добровільно зголосився до війська. Спершу служив у роті охорони на Турківщині, був її командиром.  Згодом, для проходження подальшої служби, його скерували до 24-ї  механізованої бригади, а після бойового злагодження підрозділ Ігоря направили на Луганщину. На війні він також був командиром роти.

Педагоги Боринського ЗЗСО розповідають про Ігоря, як про відповідального, сумлінного учня. Після  шкільного навчання поступив до Львівського лісотехнічного університету, паралельно навчався на військовій кафедрі Академії сухопутних військ ім. гетьмана Петра Сагайдачного. З 2017 року працював в КНП «Боринська районна лікарня» на посаді інженера комп’ютерних систем. Був одружений. У смутку і болю залишив дружину Оксану, півторарічну донечку Софійку, матір та сестру з сім’єю. Так сталося, що наступного  дня,  після загибелі сина, помер батько  – Микола.

А 25 червня на фронті загинув ще один  наш земляк, житель с.Бітля Роман Дребот. Також останній бій прийняв біля Вовчоярівки. Був командиром відділення кулеметного взводу, також 24-ї механізованої бригади. Народився Роман  1996 року у багатодітній сім’ї, де, окрім нього, було ще вісім братів та сестер. Навчався у Боринському ліцеї  народних промислів і ремесел, де здобув професію слюсаря. Згодом проходив строкову службу в інженерно-саперному підрозділі. Після демобілізації, жив в рідному селі, де перебивався тимчасовими заробітками. До війська був мобілізований 26 квітня 2022 року. Окрім нього, Україну захищають ще два його рідні брати – Михайло та Юрій.

 Наразі невідомо, коли загиблих Героїв привезуть до рідних домівок. Очевидно, про це буде повідомлено додатково керівництвом Боринської селищної ради. Селищний голова Михайло Шкітак, депутатський корпус та весь виконавчий апарат селищної ради висловлюють щире співчуття сім’ям загиблих і просять Господа Бога дати сили рідним пережити біль непоправної втрати.

Слава Героям! Слава Україні! Україна переможе!

Василь Васильків.